На Косівщині наявні численні топоніми із дещо незвичним і незрозумілим для нинішнього сприймання коренем «шор, шори» — Акрешори, Шешори, Терношори, Рушір (Рушори), Стевішора, «ру» — Рунок (перевал і гора), Рушір, «кос» — Косів, Космач, «люч» — Люча, Лючки, Ключів і ін., а також «берез, береж» (Бережниця, Березник, Березів тощо). Звідкіля ці назви і чому вони сконцентровані на невеликому просторі. Аналіз різних тлумачень топонімів, гідронімів, і власних імен у науковій літературі та періодиці часто є недостатньо аргументованим і не відображає їх первинного значення і сутності, свідчить про їх штучність і неправдивість. Проте більшість начебто незвичних назв Косівщини досить легко шифруються за допомогою нашої прамови – Санскриту, і мають «сонячне» походження. Вони є споконвіку місцевими і виникли ще тоді коли не було ні латинської, ні грецької, ні інших мов, які теж походять від спільної прамови. Ніщо інше не дає стільки вираженого, історично зумовленого етимологічного значення в сучасній українській мові, як прадавній Санскрит, вважають санскритологи. В тому числі для мотивованого розшифрування власних імен, топонімів, гідронімів.

Слова у санскриті, як і в інших мовах, можуть мати різні значення залежно від контексту, в якому вони вживаються (антоніми) і навпаки різні слова можуть виражати одну і ту подію, ознаку тощо (синоніми). Первинно топоніми, гідроніми, власні імена несли важливу інформацію про характерні ознаки, призначення їхніх носіїв. З плином часу ця інформація призабулася або втратила актуальність, тому часто застосовують «народну етимологію», коли назва чи прізвище пояснюється за першою-ліпшою сучасною і зрозумілою асоціацією. У назвах, топонімах Косівщини, як ми з’ясували, відбита, «зашифрована» інформація часів неоліту (5-3 тисячоліття до Різдва Христа).

Назва Космач у санскриті означає сонячна долина, домівка сонця. Таке ж тлумачення має назва Косів – сонячне осоння, сонячний. Назву Косів мають деякі урочища, присілки у багатьох селах району та поза його межами. Можливо такі назви свідчать про те, що в давнину клімат на нашій території був тепліший, жаркіший. І це є правда, така мотивація донедавна сприймалася. Проте, беручи до уваги останні відкриття Івано-Франківських істориків, основним топотвірним чинником у космацькій окрузі виступає календарне святилище із центром на Лисині Космацькій, описане професором Миколою Кугутяком у книзі «Кам’яні старожитності Космача» (2007 р.). У центрі святилища добре збереглися тунель і жертовна яма, за якими фіксують положення сходу сонця у день літнього і зимового сонцестояння відповідно. Причому розташування цих об’єктів цілком тотожне із планом знаменитого і широко розрекламованого Стоунгенджу у Великобританії. Можливо, припущення деяких наших дослідників (В. Кобилюх і ін.), що Стоунгендж заснували галичани не є таким вже й фантастичним і перебільшеним. Але це є окрема тема. Тільки у Стоунгенджу основні лінії (азимути) викладені із каменів, а у Космачі для цього використані природні утворення – вершини гір.

Коли продовжити лінії азимутів, які фіксують схід сонця під час літнього і зимового сонцестояння, на топографічних мапах регіону то по лінії літнього сонцестояння знаходяться с. Акришора, г. Погарина, г. Кичера Лючанська, с. Воскресінці (воскресінська гора – «місце сили», багате на археологічні знахідки), на лінії зимового сонцестояння – г. Каменець (с. Снідавка), г. Терношора та Терношорське святилище.

Увагу привертає особливість розташування відносно Лисини Космацької топонімів із коренем шор, шір – Акришори, Терношори, Шешори, Рушір і ін. Ці топоніми зосереджені в межах дуги горизонту де завжди сходить сонце, дивлячись із Лисини. Слово шори в сучасній українській мові означає захисні дощечки, пластини, які прикріплюють полохливим коням по боках очей, щоб обмежити тваринам кут зору, побічний огляд. Тут шор означало і означає крайні точки, напрямки де фіксувався схід сонця в певні періоди.

Назва Акришори складається із двох частин акри і шори. Корінь акр у словах акрос, акріс стосовно нашої теми розшифровується як гострий, піднімати вгору (акробат), крайній, високий, верхній, які збереглися у грецькій мові. Значення крайній верхній співпадає із тим, що по лінії г. Говерла – г. Лисина Космацька – г. Рунок – с. Акришора – Воскресінецька гора схід сонця фіксується у день літнього сонцестояння (21, 22 червня). Тобто це є крайня північна межа (шора) сходу сонця, коли воно піднімається найвище над горизонтом, описує найдовшу дугу, заходячи за г. Синяк, а день є найдовшим. Цей день і ніч перед ним ( Купальська ніч) дуже велично святкувалися, з ними було пов’язано багато звичаїв, повір’їв, легенд тощо.

Перша частина топоніму Терношори тер означає терра, земля, терен, територія. Зв’язок із святилищем в тому що на лінії гг. Довбушанка-Синяк-Лисина Космацька-Терношори сонце сходить у день зимового сонцестояння (21, 22 грудня) і заходить по лінії Акришора-Лисина-Говерла. Тобто день найкоротший, сонце перебуває найнижче над землею, приземлене, притеренине і проходить найкоротший шлях у році. Отже місцева назва Терношори означає межу (шору, обмеження) до якої наближається схід сонця у день зимового сонцестояння і знову повертає на весну. Тут значення Терношори є протилежне (антонім) Акрешорі. Описане М. Кугутяком Терношорське святилище як святилище родючості, плодючості тут могло бути приурочене до «народження нового сонця» (що не протирічить тлумаченню вченого історика), бо сонце «повертало» з цієї точки на літо. До речі у Римі (до н.е.) 25 грудня відмічали свято народження сонця.

Слово шеша у санскриті означає повторення (порівняймо із ше, ще). По лінії г. Драгобрат (Свидовецький масив) – Лисина Космацька – Шешори (печера Довбуша і сліди палеолітичної стоянки, г. Великий Погар) – г. Клифа над Пістинем схід сонця фіксується двічі — у дні весняного (21, 22 березня) і осіннього (21, 22 вересня) рівнодення. Це лінія співпадає із азимутом схід – захід. Шешори розшифровується як напрямок, межа, шора подвійної фіксації сходу сонця.
Як бачимо топоніми із коренем шор розташовані в межах дуги горизонту де сходить сонце, дивлячись із Лисини. Це світла, східна, сонячна сторона горизонту, на захід від Лисини, тильна сторона темна, чорна і має назву Чорногора.

Ще два топоніми село і гора Рушір очевидно спершу мали корінь шор, який згодом трансформувався у шір. Часто обидва вони вживаються і нині. І село, і гора Рушір знаходяться приблизно посередині між Акрешорами і Шешорами. У цьому проміжку Сонце сходить у теплий період року, коли відбувається інтенсивний ріст рослин, коли все навкруги зеленіє. Перша частина слова ру походить від санскритського руна, що означає краса. Донині є вживаними слова зелене руно, заврунилася Земля, назви рослин із коренем ру — рута, рум’янок, ружа, рунок, рунечко, рунянка, русава, русянка тощо. Тут же є назви гори і місцевості Рунок. Отже, Рушір, Рушори означає простір, шору коли «Сонечко сіє зеленину», коли все зеленіє, наповнюється красою. Це літня, зелена шора. До нинішнього часу збереглися землеробські і скотарські свята, які тепер відмічаються як Юрія і Іллі; в цей період схід сонця фіксується приблизно посередині цього простору.

Таке саме походження має село Люча, яке розташоване у цій же частині та річка Лючка. У слов’янських і романських мовах слова луч, лучистий, лучезарний є синонімами слів сонячний, променистий. Люча і Рушір семантично (за змістом, значенням) і територіально близькі, Люча відображає теплоту, ясність, променистість, Рушір споріднене із зеленню, красою теплого періоду року. Можливо назва села Ключів за хребтом Дубовий має таке ж походження – від Люча – Лючів – Ключів.

На нашу думку і такі назви як Ясенів, Синиці (Ясениці, Ясиниці) теж похідні від Сонця. Ці села (або їх первинні осередки) розташовані на південь від Лисини Космацької, тобто там де сонце перебуває найвище над горизонтом – у зеніті, це середина, найясніша частина дня. У цьому напрямку відомі також святилища на Ґреготі і Писаному Камені (с. Верхній Ясенів). Вони очевидно теж пов’язані із центральним святилищем на Лисині. Подібне розташування мають топоніми які є складовими аналогічного святилища на Львівщині.

По периферії від центру святилища, переважно на вершинах гір, узвишшях теж влаштовувалися святилища, або сигнальні пункти. На них в певні «сонячні» дні, свята палили ватри, влаштовували ігри. Збереглися до наших днів назви місцевостей від ватри, вогню, горіння, пожежі. У акришорському напрямку маємо г. Погарину (622 м н. м.), Воскресінецьку гору (місце сили), у Шешорському – г. Великий Погар (729 м н. р.) над печерою Довбуша і палеолітичною стоянкою, у – Терношорському — урочище Згар, г. Терношора (998 м н. м.), Терношорське святилище, у південному напрямку – гора Пожеретул, святилища на Ґреготі і Писаному Камені.

Деякі топоніми походять від охоронного призначення. Вони розташовані довкруг Космача і охороняли святилище та соляні джерела, контролювали вивіз солі. Пожеретул – Бережниця – Березник – Терношори – Безулька – Соколівка – Гордя, Город (укріплення ) – Березів – Стопчатів, тощо — топоніми, які мають однакове смислове значення – берегти, охороняти, захищати. Походження назви Березів більшість дослідників пов’язують із деревом березою, ліси якої начебто тут були дуже поширені. Проте детальний аналіз однойменних поселень в інших регіонах засвідчує, що Берези, Березови тощо засновувалися як сторожові, охоронні поселення на пограниччях, чи навкруг важливих об’єктів, святилищ тощо. Навкруг Космача маємо три топоніми із коренем берез, береж – село Бережниця Верховинського району, Березник, присілок с. Снідавки, с. Березів (раніше усі чотири Березови були одним селом). Село і річка Безулька теж очевидно походить від берези, можливо як похідну від Березника (бо річка бере початок звідти) її називали Березулька, а з часом ре випало в усній мові і вона перетворилася на Безульку. Можливо деякі теперішні назви перейняті від сусідніх місцевостей, або раніше охоплювали ширшу територію, чи впродовж тисячоліть втратили своє первинне звучання і значення.

У науковій та науково-популярній літературі укорінились уявлення про незначне заселення Гуцульщини до початку ІІ тисячоліття н.е., що активна колонізація відбувалася у 15 – 19 ст. До цього гірські території були мало заселеними. Однак така кількість культових місць у 3-2 тисячолітті до н.е. свідчить про це, що ці гори були заселені досить густо і тут вирувало активне життя. Очевидно визначальне значення в заселенні прадавньої Косівщини — Космаччини і спорудженні численних (на нинішній день відомі 7) святилищ в тому числі календарного мали соляні джерела, видобуток солі та торгівля нею. Мало ймовірно, що святилища, ще так чисельно, споруджувалися у безлюдних місцях. Сліди палеоліту та неоліту (кам’яний вік) виявлені археологами в багатьох селах Космацької округи. Можливо зміна клімату, погіршення погодних умов, чи інші чинники (військові дії, нашестя завойовників, епідемії), змусили населення відступити на підгір’я і спричинили деяке обезлюднення гір. Проте автохтони залишилися. Свідками цього є місцеві прізвища, прізвиська і топоніми. Оборонне, захисне чи провідне значення мали і прізвища та прізвиська Шатрук, Пророчук, Соколюк, Береза, Бойчук, Бойцуняк, Балагурак і ін., які тут досить поширені. Шатрук у санскриті означає воїн, захисник. Друга за ієрархією каста після верховної касти жерців (пророчуків, оракулів, провідників) називалася Кшатрії. Вона відповідала за захист, охорону. Подібна кастова ієрархія суспільства збереглася у Індії. Слово «береза» раніше мало очевидно ширше значення — захисник, оборонець, провідник. Таке прізвище є досить поширеним в Україні. А на Гуцульщині збереглося у значенні провідника, організатора гурту колядників. Охоронець лісу, лісник в деяких місцевостях називається побережник. Симантично спорідненими є берегиня, обереги, берегти, зберігати тощо.

У книзі «Метафізика Карпат» (2010 р.) Лисина Космацька означена, як «місце ігрищ нечистої сили, легендарний сакральний центр гірських поган». Таку характеристику давали і іншим топонімам із коренем лисий, лиса. Для більшості таких назв нині є встановлено наявність на них поганських капищ, святилищ. Але чому нечистої сили? Очевидно таку характеристику їм надали після прийняття Християнства, коли попередні сакральні об’єкти були оголошені нечистими, пов’язаними із нечистою силою. Навпаки, назви лисий, лиса, лисина, як бачимо, синоніми словам сонячний, ясний, світлий. Наші предки в певні періоди були вогне- і сонцепоклонниками, Сонце було головним божеством, на його честь влаштовували різні святилища, святкування, ігри. Первісні люди (сучасні теж) цілковито залежали від сонця, весь уклад життя, вірувань узгоджувався із положенням сонця над горизонтом, порами року. Тому такі місця необхідно реабілітувати, вони не мають ніякого негативного змісту і наповнення, це їм приписали люди. Вони можуть і повинні стати предметом детального вивчення, що допоможе заглянути вглиб нашої історії, стати важливими об’єктами туристичної інфраструктури. Ми не закликаємо повернутися до вірувань наших пращурів, а збагнути, пізнати правдиву славну історію нашого краю.

Ще 5-10 тисяч років тому наші предки володіли неабиякими астрономічними знаннями – про закономірності руху сонця, планет, фази місяця, зоряне небо. За обрахунками учених астрономічно — календарне святилище із центром на Лисині Космацькій могло постати перед другим тисячоліттям до Різдва Христа, коли клімат тут був значно тепліший. Із другої половини другого тисячоліття до Р. Х. змінилися погодні умови, збільшилася хмарність, проблематичніше стало спостерігати за сонцем і планетами. Такий же вік визначають подібним календарно-астрономічним святилищам у Європі.

Отже нашим місцевим назвам (топонімам, гідронімам), а також деяким власним іменам (прізвищам, прізвиськам) щонайменше 3,5 тисячі років, ні у кого ми їх не позичали, вони постали тут споконвіку і відображали ту чи іншу ознаку, призначення. Велике число топонімів пов’язані із календарним святилищем, мають «сонячне» походження, Косівщина – Космаччина означають Сонячна Земля, а її мешканці, косів’яни — Сонячні Люди, Діти Сонця.

Це перша спроба пояснення деяких топонімів в залежності від іх призначення. Ми не наполягаємо на їх категоричності, але логічно виводимо від зв’язку їх із календарним сонячним святилищем. Потребують детальнішого вивчення описані та інші топоніми, гідроніми, прізвища тощо нашого краю. Запрошуємо до співпраці та дискусії.

Любомир Держипільський, завідувач наукового відділу НПП «Гуцульщина», співголова РГО «Спадщина Гуцульщини»