Далеке минуле краю овіяне нечисленними і скупими легендами, переданнями, міфами, а загалом загадкове і забуте. Лише німі свідки тих далеких часів підправлені чи дороблені людьми велетенські камені (мегаліти) та мегалітичні комплекси, а також промовисті місцеві назви, при їх правильному тлумаченні, дозволяють заглянути вглиб віків. Останні археологічні та лінгвістичні розвідки уможливлюють по новому оцінити історичне минуле, свідчать про важливе, навіть чільне місце Карпатського регіону, зокрема й Гуцульщини в становленні і розвитку нинішньої цивілізації. Цей багатий в нашому краї археологічний пласт потребує ширшого і всестороннього висвітлення розроблення та здійснення заходів охорони і збереження. На основі унікальних античних сакральних об’єктів можливе відтворення історичного минулого краю, створення нових туристичних продуктів і послуг, популяризація історико-культурної спадщини, патріотичне виховання населення, сприяння збалансованому (сталому) розвитку краю. Із цього числа часопису розпочинаємо низку публікацій про нашу історико-археологічну спадщину.
За даними археологів людина обживала ці терени ще в палеоліті 35-100-тисяч років тому, а можливо і раніше. Однак археологічні знахідки раннього палеоліту нечисленні. Багатший археологічний матеріал датується пізнім палеолітом та мезолітом, вік яких 28-11 тис. років. Сліди поселень неоліту; бронзового віку (5-1 тис. до н.е.), та стоянки І тисячоліття н.е. виявлені у більшості сіл району. Княжа доба і пізніші періоди представлені великою кількістю памяток оборонного призначення — замків, городищ, оборонних дворів.
Навколишня територія в давнину славилася покладами золота, гончарних глин, джерелами ропи кухонної солі, нафти, деякі збереглися і функціонують понині. Археологічні дослідження свідчать про розвинутість соляних промислів у Текучій, Космачі і інших поселеннях ще в період Фракійського Гольштату — І І -І тисячоліття до н.е., тобто понад З тисячі років тому. Тоді і в пізніші часи сіль дуже цінувалася, була стратегічним продуктом, предметом багатства та торгівлі, а часто і причиною виникнення воєн. Довкруг соляних джерел, солеварень (бань) і інших виробничих чи господарських об’єктів селилися люди, які їх обслуговували і охороняли, а для задоволення релігійних, обрядових, календарних потреб влаштовували святилища. У Карпатах для цього здебільшого використовувалися вершини гір, печери, водойми, а найчастіше великі камені (мегаліти). Зокрема на Косівщині відомі 23 античні мегалітичні комплекси, низка печер і вершин які мали сакральне чи ритуальне значення. Це календарне святилище на Лисині Космацькій, камінь Довбуша і камінь Довбуша в Завоєлах, камінь дванадцяти опришків в Прокеріцах, камені Довбуша — г. Гаршиця (Сиглин), г. Грегіт, с. Прокурава, камінь Довбуша (Білий Камінь) — с. Люча, камені Довбуша — хр. Каменистий, с. Річка та Розтоки… Це і Томаківський камінь в с. Розтоках, камінець у є. Снідавці, камінь Довбуша, Голова Довбуша, Терношорська Лада. Це гора Баба у Старих Кутах, мегалітичні святилища Сокільського — Лесівські (Маришеві) камені, Гарбузівські камені, Ведмежі ворота, Татарівські камені, Юдаківський (Латунський) камінь, Кашицький камінь (Голова Довбуша), Семенків камінь (Церковці), Свинячий гук.
Сакральне призначення мали також: Печера Довбуша в Шешорах; Пістиньське святилище; Кичера Вербовецька та ін.
Більшість цих мегалітичних комплексів вперше відкриті або описані як сакральні (священні) об’єкти та введені в науковий обіг професором Миколою Кугутяком. Тож подаємо короткий опис найважливіших античних мегалітичних святилищ.
Весь уклад життя, вірувань первісної людини (як і сучасної) узгоджувався із положенням сонця над горизонтом, порами року. Тому особливе значення мали календарні святилища — «служба точного часу», попередники астрономічних обсерваторій. Особливий інтерес викликає астрономічно-календарний комплекс — святилище із центром на Лисині Космацькій, схема якого цілком співпадає із схемою аналогічного святилища у Великобританії — знаменитого Стоунгенджу.
Центр святилища на Лисині Космацькій детально описаний М.Кугутяком у книгах «Кам’яні старожитності Космача» (2007) і «Старожитності Гуцульщини» (2011). Тут добре збереглися тунель і, так звана, жертовна яма, за якими фіксували положення сходу сонця у дні літнього і зимового сонцестоянь. Яма і тунель викладені із великих плит, на них помітні сліди обробки. Із внутрішніх сторін тунелю і ями плити рівно обрізані. Рукотворним є і перекриття тунелю. По центру тунелю у західному напрямку видніється найвища вершина України — г. Говерла (2061 м н.р.м.), яка була головним репером святилища. Яма зорієнтована по осі сходу сонця у день зимового сонцевороту і заходу сонця в день літнього сонцевороту. її глибина близько 4-х метрів, довжина — 5 м, ширина — 1,5 м. Із західного боку вхід до ями вільний, відкритий, зі сходу є майже вертикальна стінка із видовбаними сходинками. Для жертвоприношень яма, очевидно, не використовувалась, її призначення було суто календарне.
На одній із верхніх плит праворуч тунелю нами виявлені дві рукотворні паралельні виїмки, зорієнтовані на схід і у них по шість висічених поперечних прорізів. Розділяє виїмки невеличке підвищення вільне від насічок. Виїмка, що праворуч трохи поруйнована і не така чітка як ліва. Це лінія календарного екватора, вісь святилища, яка ділить простір між літнім і зимовим сонцеворотами навпіл. Цифра шість вказує на шість місяців коли день більший від ночі, сонце сходить у секторі північніше екватора (ліворуч)і, навпаки, в інші шість місяців сонце сходить південніше екватора (праворуч), день коротший від ночі. На заході цієї лінії видніється Свидовецький масив на Закарпатті з горою Близницею. Рівнодення — єдина стала дата, основна дата (точка) у побудові календарів. Дні весняного й осіннього рівнодення, зимового та літнього сонцестояння, а також деякі проміжні, чи серединні між цими періодами дати, були основними ритуальними днями й пов’язано це із річним землеробсько-скотарським циклом робіт.
На відміну від Стоунгенджу, де на основних азимутах (напрямах) викладені кам’яні алеї (тобто стоунгендж) та окремі камені різної величини, у Космацькому святилищі відправними точками, реперами (сталі орієнтири, точки відліку) були природні утворення — вершини гір, які разом з поселеннями вздовж головних календарних ліній (азимутів) мають промовисті назви, які підтверджують приналежність до святилища, походження від нього.
Коли відкласти і продовжити на мапах регіону азимути і кути відповідно схеми із книги М. Кугутяка, то по лінії літнього сонцестояння (проходить по центру тунелю) розташовані с.Акришора, г. Погарина, г. Кичера Лючанська (Дівич-гора), Воскресінецька гора, м. Коломия, а із заходу — г. Говерла і хр. Чорногора.
На сході по лінії зимового сонцестояння (проходить по центру жертовної ями) розташовані г. Каменець (с. Снідавка), г. Терношора та Терношорське мегалітичне святилище, Томаківський камінь (с. Розтоки), поряд — г.Лисинка, а на заході — гори Хом’як, Синяк, Добушанка.
У дні весняного (21-22 березня) і осіннього (21-22 вересня) рівнодення сонце сходить у напрямку: Шешори (печера Довбуша) — г.Клифа Пістинська — г. Кичера (Вербовецька) і заходить за г. Близницею. Ця лінія є календарним екватором, азимут схід — захід.
Названі і, можливо, інші природні утворення були реперами, за якими фіксували основні дати. Аналіз назв і характеру їх розташування свідчать про їх підпорядкування центру святилища, як його складові.
Тобто святилище охоплювало велику територію і його складовими були гори в радіусі близько 30 км, в тому числі найвища вершина України — г. Говерла (2061 м н.р.м.), г. Близниця (1883 м н.р:м.), г. Добошанка (1757 м н.р.м.), г. Терношора (999 м н.р.м.), г. Лисинка (951 м н.р.м.), Воскресінська гора (Коломия) та інші.
У різних частинах святилища виявлено, так звані, чашні-камені-плити, у яких видовбані лунки (чаші) діаметром 5-10 см і глибиною 3-5 см. Всього наявні 12 таких чаш. Число відповідає 12-ти місяцям у році і 12-ти знакам небесного зодіаку, тож, очевидно, кожному сузір’ю-зодіаку відповідала певна чаша. За проекцією певної чаші на Полярну зірку фіксували перехід того чи іншого сузір’я через екватор. На основі цього був створений зоряний календар, який вважався точнішим ніж сонячний і дійшов майже без змін до наших днів. Подібні чашні камені виявлені на багатьох святилищах Косівщини та загалом Карпат, ймовірно, мали астрономічне призначення.
Отже наші пращури винайшли та застосовували два типи календарів: сонячний — за річним рухом світила і зоряний, або зодіакальний — за рухом окремих яскравих зірок і сузір’їв (зодіакальних знаків) по небозводу. На Лисині Космацькій добре збережені артефакти обидвох календарів. Якщо сонячний описаний і досліджений краще, то вивчення зоряного календаря фактично перебуває на зародковій стадії. Тут є над чим попрацювати астрономам, астрофізикам, історикам.
Про інші святилища, походження і значення місцевих назв (топонімів) йтиметься у наступних публікаціях.
Л. ДЕРЖИПІЛЬСЬКИЙ,
завідувач науковим відділом
НПП «Гуцульщина».
1 Pingback