6-го серпня, на Бориса й Гліба, у Косові, в ошатному залі будівлі НПП «Гуцульщина» ми діткнулися струн душі і серця Поета. Ми — це працівники Парку, а також численні гості — професор Нестор Библюк, письменник Василь Шкурган, голова Союзу українок Косівщини Ганна Богдан, митець Катерина Сусак, невтомний просвітянин Володимир Тутуруш та багато інших, які мали честь поспілкуватися з нашою видатною землячкою Марією Влад. Організував і провів зустріч заступник директора НПП пан Юрій Стефурак.
Хто не знає Марії Влад, яка народилася і виросла в Розтоках на «нашому» (не Буковинському!) боці Черемоша, а нині проживає у столиці — у золотоверхому Києві?! Чи, може, хто не читав її поетичних і прозових творів, наприклад, феєричного «Стрітення»? Питання риторичні, але вкотре переконуюсь — живе спілкування не замінять ні паперові чи електронні носії, ба навіть радіо й телебачення, де потік інформації є переважно односторонній.
Вона увійшла до зали під наші оплески — тендітна, у розкішній вишиванці, з оригінальною гуцульською пацьорковою силянкою на шиї і, перебивши представлення ведучого, по-родинному привіталася, назвавши по іменах добру половину присутніх, зі стосика своїх книг взяла до рук «Святого Йосипа обручника» і сказала приблизно так: «Це — мій найбільший творчий здобуток, хоча він прозовий, а мене знають як поетесу. Робота над книгою, — вела далі, — наблизила мене до Бога та по-справжньому розкрила суть таїнства подружнього життя, що в наш час розмивається і занехаюється, а це ж найбільших скарб людського буття, запорука існування народу, нації і держави». Пані Марія торкнулася питань модного нині, зокрема, в середовищі інтелігенції неоязичництва і недавнього офіціозу — атеїзму, й заявила твердо: «Ми всі через це пройшли. Але то — мертвотина, істини там нема. Істина — у Бога живого».
Відтак прочитала кілька своїх віршів з книги «Світло слова», розпочавши з «Привіт, Києве, — я обідаю… Чуєш, Києве? — а давай поїдемо у Карпати мої — там зелено…», додавши: «Живу в Києві. Але мої душа і серце — в горах. Саме тут мені твориться легше й невимушено; втікаю сюди за першої нагоди, зупиняюся у добрих друзів — найчастіше в Косові й пишу».
— Мені каламутять річки і святині.
Викручують мову і руки мені.
Я Ж гасло незгасне відвіку й донині:
«Здобудеш Державу
чи згинеш в борні!»
— продовжувала Марія Миколаївна, і з тендітної дівчинки-жінки на наших очах перетворювалася у дужого легіня-опришка й незламного воїна УПА.
На прохання залу розповіла про свою працю в атестаційній комісії Міністерства оборони після проголошення Незалежності… Чи багато з нас знає той факт, що практично усі нині діючі військові статути української армії перекладено з російської саме нею? Розповіла також про свою працю у редакції «Літературної України», стосунки у Спілці письменників. На запитання із залу про Марію Матіос сказала: «… це моя молодша, дуже талановита колега. Починала з віршів, я їх правила; але її справжнє покликання — проза. Марія Матіос народилася по той бік Черемошу, буковинка, але я вважаю її своєю землячкою, майже односельчанкою».
Наша зустріч тривала більше двох годин, але вони майнули наче одна мить. Було багато питань і вичерпних відповідей, квітів, виступів з подяками і побажаннями. Натхненно й напам’ять працівниця Парку Ольга Герасим’юк продекламувала баладу-притчу Марії Влад про липу, ясена і дуба. А на завершення — була дуже смачна кава по-домашньому і ще смачніше печиво. Чи не вперше на такій імпрезі не було ніякого спиртного і в тому не відчувалося найменшої потреби — адже ми причастилися високого Слова. Формат дійства, що його спланував і реалізував новообраний голова Товариства гуцулів Косівщини Юрій Стефурак, справив велике враження і полишив незабутню пам’ять у наших серцях.
Василь Гуменюк
huwaswas@i.ua
Залишити відповідь