«Там, де гори, полонини, де стрімкі потоки-ріки, де смерічок ген розмай…» Словами відомої пісні передана душевна теплота, безмежні любов та повага гуцулів до природи свого краю, до рідної неньки-землі, що ростила їх дотиками-цілунками в босі ноги до усвідомлення своєї величі. Гуцул леліється горами із самого народження, дихає на повні груди повітрям, сповненим пахощами запашного високогір’я, із раннього дитинства вчиться спілкуватися з оточуючою природою як із частинкою себе. Сотні дотичних народних прислів’їв, легенд та оповідей передаються з уст в уста, із покоління в покоління.
Культура цього краю неповторна завдяки сукупності географічних (відносна ізольованість території), екологічних, етнологічних, кліматичних, соціальних чинників. Ці фактори в більшій мірі і визначають самобутність гуцульського етносу, що особливо вирізняється з-поміж інших ментальностей. Тут побутує повага і підтримка традицій молоддю, переважає відмінне здоров’я горян, утримуються свійські тварини господарями практично кожного помешкання. А зайдіть-но до Церкви у хвилини, коли відправляється Літургія! Ви побачите, що старі і молоді, і навіть маленькі гуцулята – усі на Богослужінні. Така данина Господу не є випадковою. Гуцул вірить і знає, що його майбутнє, майбутнє його дітей та онуків – у Божих руках. І, очевидно, саме цей чинник є вирішальним у доброзичливості людських сердець, у колоритності традицій, у шанобливому поводженні із природою, у гідному дотриманні місцевих обрядів кожним членом локально сформованої общини.
Дітей гуцули змалку привчають любити природу, а цього максимально можна досягнути не так черпаючи знання із шкільних підручників, скільки із щоденного життя. Неоціненним ресурсом при формуванні природоохоронних засад є представлення допитливій дітворі усього багатства краю у природних умовах. Багато досвіду діти, безперечно, отримують від батьків. Так було споконвіків: діти змалку допомагали батькам, беручи участь у всіх сільськогосподарських роботах. Однак, у сучасних умовах, коли діти більшу половину дня проводять в закладах дошкільного типу та школах, їх світоглядна доля залежна від виховного процесу педагогів і вихователів. Часто вирішальною стає саме їх еколого-природнича обізнаність, помножена на патріотичність.
Однак і тут виникають суто практичні питання – як донести дошкільнятам й школярам розуміння того, що наш край славиться багатою рослинністю і тваринним світом не просто так, що всі звірята і квіточки, скажімо, так вдатно перемальовані на папір їхніми стараннями, існують насправді і насправді потребують їхньої ж пильної уваги. У такому випадку компенсувати натуралістичні прогалини у голівках дітей можна, лише показавши їм крок за кроком велич природи і наголосивши на важливості функцій, закладених природою в кожну тварину чи рослину. Саме питаннями такого плану опікується відділ екологічної освіти Національного природного парку «Гуцульщина» в Косівському районі на Прикарпатті. А співпраця Парку з місцевим населенням в заходах природоохоронного типу є тим інструментом, який дозволяє повною мірою забезпечити потребу естетичних і натуралістичних підходів, започаткувати справжню любов до всього живого у дітей та реанімувати цю любов у дорослих. Саме розуміння світу навколо нас – як справжнього дива, яке потребує якщо не нашого догляду, то, принаймні, не завдавати йому шкоди – в рази знизить відсоток браконьєрства і, головне, посіє в душах те вічне і прекрасне, якого ми всі так прагнемо. Саме діяльність НПП «Гуцульщина», що охоплює значну територію етнічних поселень гуцулів, є індикатором вдалої реалізації практичних природоохоронних починань.
Які ж конкретні кроки робить Парк назустріч природі? Науковий відділ НПП«Гуцульщини» плідно працює над збереженням біорізноманіття краю: проводиться інвентаризація видового складу флори та фауни, налаштовано дослідження морфодинамічних процесів в ландшафтах, ведеться моніторинг стану атмосфери, водойм та ґрунтів, біоіндикація водойм, проводиться ренатуралізація тису ягідного, детально досліджується видовий склад та стан популяцій родини зозулинцевих, проводиться моніторинг лісів Косівщини, зокрема пралісів та старовікових лісів, здійснюється переформування похідних ялинників, розробляється геоінформаційна система, вживаються заходи щодо збереження матеріальної та історико-культурної спадщини Гуцульщини, збереження та відтворення генофонду гуцульської породи коней, інвентаризація, збереження та відтворення рідкісних видів макроміцетів (грибів).
Піклуючись збереженням історико-археологічної спадщини Гуцульщини, науковцями Парку дообстежено13 таких об’єктів, виявлено і описано 4 мегалітичні комплекси, що мали сакрально-ритуальне значення в дохристиянський період, видано книгу «Древні скельні святилища та топоніміка Косівщини», опубліковано 4 науково-популярні статті. Комплексне дослідження території НПП «Гуцульщина» працівники Парку завершили виданою минулого року солідною книгою-монографією, в котрій окремим розділом виписали рекреаційні ресурси регіону в поєднанні природних, історичних і культурних. В ній окреслено перспективи розвитку наукової та з’ясовано роль національного парку у сталому розвитку Косівщини. Для збереження та популяризації гуцульської спадщини виділено приміщення і розпочато облаштування кімнати-музею «Гуцули і Гуцульщина», виділено приміщення і розпочато формування бібліотеки Гуцульщинознавства.
Особливої уваги заслуговує реалізація проектів, які дозволяють не лише охороняти, але й примножувати багатства краю, оскільки реалії сучасного життя все частіше ставлять перед науковцями завдання практично-прагматичного характеру і свідчать про необхідність збереження і примноження як досвіду попередніх поколінь, так і всієї атрибутики, що нерозривно з ними пов’язана. Особливо цінними для збереження є об’єкти живої природи, оскільки втрата генофонду одного виду не дає змоги забезпечити в повній мірі збалансоване співіснування цілісної системи – «середовище – людина». Такими біологічними об’єктами, наприклад, для жителів Косівщини і Гуцульського краю в цілому є коні аборигенної гуцульської породи, основні риси яких сформовані на теренах саме Карпатського регіону України. Незамінні у всіх сферах життєдіяльності горян у минулому, вони досі залишаються надійними помічниками при виконанні робіт у важкодоступних гірських місцях, залучені до рекреаційної галузі та є, поруч із народними промислами і традиціями, свого роду символом гуцулів. Однак, попри шанобливе ставлення місцевих жителів до коней гуцульської породи, все менше і менше людей виявляють бажання утримувати цих свійських тварин. Коло людей, які займалися традиційними для гуцулів промислами, зменшується, відповідно,знижується необхідність утримувати коней. А число конярів-любителів стрімко прямує до значень, що піддаються перелічуванню за допомогою пальців однієї руки. Якщо додати до цього природній відхід, смертність тварин у результаті нещасних випадків, порушення вимог щодо утримання годівлі та відтворення, а також недостатню поінформованість коневласників про біологічні, господарські та племінні характеристики гуцульських коней, то вимальовується доволі загрозлива картина. Розвиток конярства в Україні, і на Гуцульщині зокрема, вимагає впровадження держбюджетних програм, залучення недержавних коштів, спрямованих на відтворення коней аборигенних порід, підвищення якості племінних коней, їх ефективного використання. Парк, фактично з часу його створення, займається збереженням та відтворенням генофонду гуцульської породи коней на Косівщині. З цією метою залучено фонди благодійних організацій, формується селекційне стадо. Окрім того проводяться дослідження показників природної резистентності (стійкості) гуцульських коней в різні пори року, їх залежність від особливостей утримання в традиційних гуцульських господарствах та різного типу конюшень, ведеться порівняльний аналіз показників природної резистентності організму та розподілу білкових фракцій сироватки крові коней гуцульської породи української і польської селекцій, а також коней інших порід (українська верхова, російський рисак, коник польський тощо).
На території НПП «Гуцульщина» постійно ведеться робота з встановлення нових місцезростань рідкісних видів макроміцетів та систематично здійснюється моніторинг локалітетів (місць розташування) вже виявлених червонокнижних видів грибів. Ретельні спостереження стали підґрунтям для створення мікологічного заказника «Каменистий» (Пістинське лісництво), на території якого пильно охороняється популяція Герицію коралоподібного. Подібного роду заходи є цілком виправданими не тільки з погляду екологічної безпеки чи природоохоронних засад. Увага до рідкісних видів грибів також «підпирає» збереження побуту і звичаїв місцевого населення, оскільки страви, приправи, настойки із грибів є невід’ємним атрибутом гуцульської кухні. Причому на столі горян часто-густо разом із білим грибом зустрічаємо делікатеси із грибів Червоної книги України. Гриби стали символами не лише гостинного столу, але й, поряд із оздобленою вберею (одежею), бартками і трембітами, є невід’ємними символами гуцульського духу, такими собі «біовизначниками» гуцулів. Тому ці місцеві об’єкти живої природи є особливо цінними для збереження, оскільки втрата їх генофонду може стати незворотнім явищем, що загрожує порушенням екологічної рівноваги і, можливо, рівноваги гуцульського етносу.
Наукові співробітники Парку Юрій Петричук та кандидат біологічних наук Марія Пасайлюк розробили нові методики охорони місцевих популяцій грибів. Цей новий напрям природоохоронної діяльності отримав назву re-situ, він дозволяє не тільки охороняти, але й відтворювати рідкісні види макроміцетів, збільшувати чисельність локалітетів Герицію коралоподібного. Результатом таких зусиль повинно стати збільшення місць зростання цього червонокнижного гриба і зниження загрози його знищення аж до виключення із червонокнижного переліку. Також проводиться скринінг макроміцетів, виявлених на території НПП «Гуцульщина», щодо вмісту в них біологічно активних речовин.
На території природоохоронних (і не тільки) об’єктів пріоритетним завданням екологічного моніторингу є також дослідження якості води, оскільки на її основі здійснюють класифікацію за ступенем придатності води для основних видів водоспоживання та розроблення стратегії щодо можливого зниження антропогенних навантажень і мінімізації негативних впливів. Науковець Любов Глодова проводить хімічну оцінку якості води із річок, що протікають територією Парку за дванадцятьма хімічними показниками на каламутність, вміст нітратів, сульфат-іонів, тощо. Наукові співробітники Ірина Стефурак та Марія Пасайлюк паралельно оцінюють ступінь забрудненості методом біоіндикації, який враховує і миттєву, і довготривалу реакцію живих організмів, що проживають у водному середовищі, на зміну чистоти водойм. І оскільки живі організми завжди чітко реагують на негативні дії будь-якого походження, то використання індикаційних можливостей біологічних об’єктів набуває все більшого значення. На сьогодні біотичні індекси ТВІ водойм, досліджених на території Парку, коливаються в межах 8-9 балів, що, згідно класифікації якості води за біологічними показниками відповідає 2 класу якості води та визначає її як чисту воду. Характерно, що потенційні забруднювачі, розташовані у межах облаштованих гідропостів, незначно впливають на видове різноманіття макробезхребетних. Це свідчить наразі про високу здатність річок до самоочищення, стабільно високий рекреаційний потенціал та достатню резервну ємність водойм у плані відновлення біотично значимих індикаторних видів. Таким чином води у річках, що протікають територією Парку, є чисті. Це дуже важливо для місцевих жителів. І недаремно біля витоку чи не кожного гірського потічка облаштовані місця забору води, а напування худоби з річки – звичне видовище в гуцульському краю.
Заслуговує на увагу впровадження науковим відділом Парку проекту «Збереження Карпатських пралісів та старовікових лісів», що реалізовується Українським товариством охорони птахів у партнерстві та за фінансової підтримки Франкфуртського зоологічного товариства – міжнародної природоохоронної організації (Німеччина). Основними завданнями проекту є обстеження, картування та опис старовікових лісів та пралісів на територіях Карпатських Парків, підготовка обґрунтувань і клопотань щодо доцільності розширення територій ПЗФ та розробки планів управлінь територіями.
Однак результати діяльності нашої природоохоронної установи могли б мати менш привабливий вигляд, якби на чолі цієї важкої роботи не стояли люди, які всім своїм серцем люблять рідний край, докладають максимум зусиль для реалізації сталого розвитку, віддають Паркові не тільки частинку душі, але й весь свій час, здоров’я, навіть свої кошти. Треба дякувати Богу, що серед таких гуцулів знайшлася здібна людина, яка очолила Парк і успішно координує добру справу вже протягом 12 років. Мова іде про заслуженого природо охоронця України Василя Пророчука, який є незмінним керманичем НПП «Гуцульщина». І не лише на Косівщині помало примовкає звук пили, котра радянськими десятиліттями, та й недавнім минулим, оспівано гуляла і тим заохочена знищувала цінні лісові масиви, знищувала житло лісових звірів, а разом з тим і знищувала людське у наших душах. Тепер до гуцулів почало приходити розуміння що і як потрібно охороняти в природі. Це особливо важливо у скрутний економічний час, коли основні потреби людей зводяться переважно до фізичних.
…Є надія, що усі символи нашого краю будуть збережені для нащадків і надовго послугують прикладом раціонального природокористування.
Марія Пасайлюк, старший науковий співробітник
НПП «Гуцульщина»
Залишити відповідь