Косівщина — найкраща перлина в зеленій короні Івано-Франківщини

(Передрук із Всеукраїнської суспільно-політичної газети «Копейка» №32 (922) від 20 серпня 2014 року)

Благословенне Прикарпаття, мальовнича Косівщина… Нещодавно групі журналістів із різних куточків України випала нагода побувати в самому центрі Гуцульщини, заповітного краю, яким з діда-прадіда пишаються його жителі.

Кому сверблять природні скарби Івано-Франківщини

14 травня 2002 року Указом Президента України в межах Косівського району Івано-Франківської області було створено Національний природний парк «Гуцульщина». Особливі привілеї ця благодатна земля отримала, згідно з Указом, «задля збереження, відтворення та раціонального використання генетичних ресурсів, рослинного і тваринного світу, унікальних природних комплексів та етнокультурного середовища, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історичну,наукову, пізнавальну, науково-виховну, естетичну та рекреаційну цінність.

Указ правильний, своєчасний, але шкода, що не всім на благодатній Косівщині він подобається, адже територія НПП «Гуцульщина» величезна (а йдеться про більш ніж 32 тис. га заповідних лісів і полонин), і це, що не кажи, дуже ласий шматок для людей, які за старою звичкою думають не про державні, а про власні інтереси. От і намагаються вони то тут, то там нашвидкоруч «прихватизувати» бодай шматок державних лісів, полонин або озер.

Якщо бути точним, то з 32248 га території НПП «Гуцульщина» 7581 га земель надані парку в постійне користування; водночас, 24667 га включені до його складу без вилучення в землекористувачів. Протяжність парку з північного заходу на південний схід близько 29 км, а з північного сходу на південний захід 20 км.

Звідси й виникають запитання, що протягом багатьох років, із моменту підписання Указу Президента, поки залишаються без відповіді: хто в Косівському районі, окрім НПП «Гуцульщина», може також користуватися цією землею і хто має більше прав на неї? Адже при проведенні ДП «Карпатигеодезкартографія» проектно-пошукових робіт з виготовлення державного акта на право постійного землекористування на переданій парку території було виявлено близько двох десятків сторонніх землекористувачів, яким, за рішенням органів місцевої влади та самоврядування, були надані у власність чи оренду земельні ділянки лісового фонду. НПП «Гуцульщина» неодноразово звертався до правоохоронних та контролюючих органів про законність землекористування. На жаль, законність не була встановлена, а навпаки – кількість сторонніх землекористувачів на території парку постійно зростала.

Та, на щастя, поки нічого з цього не вийшло, адже господарі давали і дають рішучу відсіч подібним фактам: відбивають атаки вовків перевдягнутих в овечі шкури. Проте годі про сумне, краще поговоримо про здобутки фахівців НПП «Гуцульщина», які присвятили своє життя збереженню прикарпатської природи.

Збереження та примноження природного розмаїття, особливо рідкісних та зникаючих видів в умовах рекреаційного використання територій, є першочерговим завданням установи. Після відвідин наукового підрозділу журналісти переконалися в цьому на власні очі: зберігати і примножувати працівникам НПП «Гуцульщина» є що.

На території парку близько 200 видів рослин, занесених до Червоної книги, різні знахідки передає нам населення для музею, – розповідає Юрій Петричук, завідувач лабораторії екологічного моніторингу; на високому рівні проводимо наукові дослідження на різні теми – екологія, геологія, ботаніка, мікологія, гідрологія тощо.

Науковці розповіли, що вивчення різних видів грибів розпочалося з 2003-2004 років, до створення парку цим ніхто не займався. За останні роки нараховано 855, з яких 450 видів – макроміцети, тобто їх можна бачити, збирати; половина з них – їстівні. На території парку можна знайти близько 20 видів білих грибів.

Маєток Святого Миколая

Декілька років тому на території НПП «Гуцульщина» отримав «прописку» Святий Миколай. Директор парку, заслужений природоохоронець України Василь Пророчук, з гордістю зазначає, що туристично-мистецький комплекс «Маєток Святого Миколая» є проектом загальнодержавним. Це сааме той випадок, коли гасло «Все найкраще – дітям» наповнюється правдивим змістом.

Кожен парк має якусь родзинку. Карпатський парк «Яремчанський» має гору Говерлу, парк «Синевир» має озеро Синевир, а в парку «Гуцульщина», окрім інших принад, розташований «Маєток Святого Миколая». Хочеться, щоб діти приздили сюди й насолоджувалися цією красою!

Подивитися в обійсті Чудотворця справді є на що. Особливу увагу привертають дивовижної краси дерев’яні будиночки,що дозволяють зануритися в народну казку. До речі, допомагали будувати їх меценати Косівщини, і ніхто їх до цього не спонукав – хіба що власне сумління.

Є тут галявина людських чеснот: чого вам бракує найбільше в житті, те тут і можете знайти.

У резиденції Святого Миколая очі взагалі розбігаються від побаченого: робочий кабінет улюбленця малечі, де за робочим столом Чудотворець читає листи від хлопчиків і дівчаток та разом зі своїми помічниками відповідає на кожен із них.

Справжньою родзинкою в оселі Миколая є кімната, де зібрана чи не найбільша в Європі колекція новорічно-різдвяних прикрас – від найдавнішої до найсучаснішої. Також тут представлені й найрізноманітніші листівки, виставкові робот з конкурсу новорічно-різдвяної іграшки.

З усієї України закохані в казку дітлахи їдуть і їдуть до свого улюбленого святого – і не лише взимку. Українські журналісти стали свідками, як до гостини Святого Миколая завітали кілька маленьких львів’ян, і всі вони почули щирі напутні слова, отримали подарунки.

І як це не парадоксально, але декому на Косівщині не подобається, що працівники Гуцульщини побудували на території Національного природного парку туристично-мистецький комплекс «Маєток Святого Миколая». Найближчі до обійстя Чудотворця сусіди вважають, що так бути не повинно. Утім, це їхні проблеми, щиро переконані керівники НПП «Гуцульщина». Отож своїх амбіційних планів – коригувати не збираються.

А щоб дітям, які приїздитимуть на відпочинок до цієї зеленої прикарпатської оази, було по-справжньому солодко, за кілька кілометрів від обійстя Чудотворця працівники НПП побудували пасіку. Вона так і зветься – «Пасіка Святого Миколая». Робота тут кипить зрання і до заходу сонця: то працюють маленькі бджоли-трудівниці, адже літо таке коротке, а встигнути треба так багато!

Господарі пвсіки наголошують, що передусім треба любити цю справу й мати бажання нею займатися. «Хто хоче, той зробить, – говорить пасічник Василь Палійчук. – У наших планах – не лише демонструвати продукцію, але й продавати її, виходити на ринки, обмінюватися досвідом, поширювати свої набутки не тільки в нашому регіоні, але й у всьому Прикарпатті».

Терношори – український Стоунхендж

Що таке славнозвісний Стоунхендж і де сааме його шукати на мапі, у нинішній час інтернет-грамотності відомо, мабуть, більшості учнів середньої загальноосвітньої школи. А ось де шукати українські святилища, які нічим не поступаються знаменитому Стоунхенджу, для більшості наших співвітчизників, і не лише школярів, це таємниця. Але за сприяння НПП «Гуцульщина» ми з группою журналістів зробили спробу відкрити цю таємницю й вирушили Косівщиною, яку називають найкоштовнішою перлиною в зеленій короні Івано-Франківщини.

Із районного центру шлях учасників пресс-туру, які побували тут влітку цього року, проліг до мальовничого високогірного села Снідавка. Загублене серед високих Карпатських гір і стрімких потоків, це мальовниче село знаходиться на відстані приблизно 20 кілометрів від Косова.

Яка тут чудова недоторкана природа! Які тут мальовничі краєвиди, яке тут кришталеве повітря! Серце співає, коли бачиш усю цю красу, і дихається тут на повні груди!

Метою нашої подорожі було дістатися Терношорів – таку назву має мальовниче урочище у формі видовженого гірського схилу загальною площею 10 га, яке розміщується між селами Яворів і Снідавка. Урочище Терношори є лісовим заказником місцевого значення: цього статусу природоохоронна територія набула з 1996 року.

Крок за кроком, то підіймаючись угору, то опускаючись додолу, наш монолітний український десант разом із науковцями НПП «Гуцульщина» протягом двох годин все долав і долав численні прешкоди на шляху до Терношорів – скупчення великих брил у самому серці вічнозелених Карпат. Древнє святилище Терношори знаходиться неподалік присілка Безулька, на околиці села Снідавка, про яке ви вже знаєте.

Якщо бути точним, то Терношори складаються із двох частин, розташованих недалеко одна від одної. Більш відома людям частина стародавнього святилища носить традиційну для цього гірського регіону назву – скелі Довбуша. Поряд із ними є й інші цікаві обєкти, щоправда, не такі масштабні. Розташовані вони на протилежній стороні села Снідавка.

Якраз на Косівщині, та й взагалі на Гуцульщині, зосереджена велика кількість древніх скельних або так званих мегалітичних святилищ, – розповідає Любомир Держипільський, начальник наукового відділу НПП «Гуцульщина». – Одне з них Терношорське, яке ще називають Терношорська Лада.

На першому плані святилища – кам’яний диск діаметром 8 м, який уособлює сонце: він зорієнтований на південь і впродовж цілого дня освітлюється сонцем; вище кам’яного диска – печера, яка уособлює жіноче лоно, ще вище – статуя, що нагадує вагітну жінку.

Аби впритул наблизитися до святилища, довелося подолати деякі перепони на шляху. Проте, навіть незважаючи на втому та не досить сприятливу погоду, кожен учасник подорожі зарядився неповторною енергетикою цього місця, яке, за словами знавців, нічим не поступається знаменитому англійському Стоунхенджу.

***

Тож перебуваючи у відрядженні на багатій прикарпатській землі, відвідуючи різні науково-виробничі підрозділи величезного за територією Національно-природного парку «Гуцульщина», що його називають флагманом природоохоронної справи, ми зрозуміли всю глибину вислову: «Не так тії вороженьки, як добрії люди». На жаль, з кожним днем зростає кількість громадян, які точать зуби на цю мальовничу, незайману землю, які формально мають усі юридичні підстави, а все через те, що майже 13 років НПП «Гуцульщина» не має державного акта на землю. Гордіїв вузол проблем потрібно розрубати, і не тільки на рівні району, аби раз і назавжди поставити крапку в довготривалому, виснажливому протистоянні, яке виникло між ними та охочими підім’яти під себе заповідні землі Косівщини.

Марія Верба