Учора рідний Косів (бо я — Косівського району) закликав мене з книжками у гості. Я залюбилася у цей простір ще до початку зустрічі — загорода з кониками-гуцуликами, простір ткацтва, скрізь косівська мальована кераміка, є кімната, присвячена лісу (якби ви чули, як там пахне). Є кімната на честь знаного лікаря В.Стефурака. Всєчіну є.
А презентацію вів мій учитель — Василь Шкурган, який пише таким делікатним діалектом, що ну. Колись, юнкою, я показувала Василю Івановичу перші новели, він давав поради, а відтак направляв ті новели у журнали “Німчич”, “Золота пектораль”.
Організувала презентацію людина, дуже споріднена мені — рожнівчанка Надія Копер, кандидатка географічних наук, людина, яка горить і світиться усим, що відбувається у “Гуцульській світлиці”.
Яка ж мені була радість побачити на заході кобаківчанку Тамару Огданську з її гостею, митців Йосипа Приймака та Мирослава Радиша, письменника Миколу Близнюка, а також людину, яка вміє повести на Тарношорську Ладу так, що виходиш звідти не просто туристом — це я про Любомира Держипільського..
Говорили про мою етнографію і що сховала Маланка у своїх викриках, як читати єврейське трублення у шофар та свічник ханукію, який він — гуцулский плєс… Як виглядає кутська кераміка, і як переліки нематеріальної культурної спадщини підвищують її престиж.
Говорили і про літературу художню — вірші ти й образки. І про моє улюблене Видавництво Discursus , яке знає ціну кожному гуцульському слову.
Всєчіну говорили…
Діковать файно, рідний Косове і делікатна “Гуцульська світлице”!
Залишити відповідь