Роздуми з приводу
Підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка спеціалістів забезпечуються загальною обов’язковою комплексною освітою та вихованням в галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі в дошкільних дитячих закладах, в системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки.
Екологічні знання є обов’язковою кваліфікаційною вимогою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів та призводить до впливу на стан навколишнього природного середовища.
(Із статті 7 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”).
Кожен з нас: міський чи сільський житель, пенсіонер, працюючий чи безробітний, підростаюче покоління щодня усюди чуємо нарікання на невпинне зростання кількості хворих різними недугами, і навіть, невиліковними, народження діточок-інвалідів, харчові отруєння, передчасне псування овочів і фруктів й виявлення у них нітратів, важких металів тощо.
На перший погляд це, здавалося б, є дивним. Адже нема чого дуже нарікати на науково-технічний прогрес у всіх сферах, теперішній добробут населення. Стан медичного і побутового обслуговування наших громадян, розгалужену мережу аптек, нестачу у торговельній мережі індивідуальних засобів захисту, погані умови для дітвори в дошкільних і навчальних закладах та її оздоровлення у час літніх канікул.
І все це добре, як на долоні, видно в нас – на Гуцульщині. Саме тут ніби чисті вода і повітря, екологічно чисті продукти тваринництва, садівництва й ягідництва, нема підприємств хімічної промисловості і … Натомість великий відсоток інвалідності. В Косівському районі, наприклад, інвалідів більше ніж у всій сусідній Тернопільській області.
Де зариті такі корені суспільного зла? Які першопричини? Що, насамперед, треба робити спільними зусиллями аби найближчим часом змінити ситуацію на краще?
На нашу думку, то негайно треба, як раніше модно було казати, лицем повернутися до екологічної культури. Саме з неї треба починати в кожній сім’ї, дитсадку, школі, трудовому колективі, кожному населеному пункті та адміністративно-територіальному районі.
Хто ж, як не батьки, вихователі дитсадків і педагоги мали б вчити дітей бережно ставитися до рідної природи. Вони ж самі повинні показувати добрий приклад підростаючому поколінню.
Найщирішою аудиторією є діти, — каже начальник відділу екологічної освіти НПП “Гуцульщина” Катерина Лаврук, — тому з раннього дитинства треба формувати в свідомості підлітків емоційно-позитивне ставлення до живої природи, яка нас оточує. Їх же слід учити розуміти та любити природу, потребу не лише милуватися, а й пізнавати, спостерігаючи і, працюючи в її скарбницях, заглиблюватися у таємниці, застосовувати на практиці набуті знання.
Яке буде завтра ставлення підростаючого покоління до навколишнього середовища, якщо воно сьогодні бачить, що дорослі, в переважній більшості, на очах своїх дітей викидають різний непотріб у лісові масиви не тільки НПП “Гуцульщина”, а й ДП “Кутське ЛГ” та РП “Райагроліс”, засмічують береги та русла річок, спалюють усе, що горить і … Аби переконатися у цьому, то досить побувати поблизу “замороженого” будівництва майбутньої “Байки 2” і згорілого комплексу “Волійський замок”, на схилах праворуч Міської гори від “Ластів’їного гнізда”, поблизу джерел Кринчистого і Сірководневого, в селі Рожнові, де колись були перша держсортодільниця і літній табір для худоби бригади №1 колишнього колгоспу “Зоря комунізму”.
Зорі комунізму давно згасли на теренах нашого краю, а натомість виростають гори стихійних сміттєзвалищ. І все ще й через те, що в нашому районі ніяк не вирішиться питання будівництва сміттєпереробного заводу. Хіба в інших районах Івано-Франківщини не такі ж люди як у нас? Там ця проблема розв’язана. Та ще є й чимала вигода.
Також викликає неабияке занепокоєння супротив, який впродовж багатьох років чиниться окремими зацікавленими особами природоохоронній діяльності Національного парку через те, що він став на перешкоді несанкціонованому вирубуванню лісів. Необгрунтовано великі планові лісозаготівлі лісогосподарськими підприємствами, а також незаконні та самовільні рубання завдають непоправної шкоди лісовим екосистемам. Те саме стосується браконьєрства, а ще гірше активізації за останній час, так званих легальних мисливських формувань, керівники яких підбурюють членів цих товариств на протиправні дії маючи на меті зняти з території Парку статус ПЗФ заради збільшення площі мисливських угідь.
Це ще не повний перелік, варто пригадати катастрофічне засмічення берегів водних артерій, жахливий стан автомобільних шляхів і т.д.
Ми, зрозуміло, з такою низькою екокультурою не те, що непотрібні Євросоюзу, а навіть не маємо шансів розвинути надзвичайно перспективну для нашого краю туристичну галузь. До того ж самі собі вкорочуємо віку такими нікчемними діями.
Конституція України визначає людське життя і здоров̓я найвищою соціальною цінністю. У нездоровому та виснаженому природному середовищі в принципі не може бути здорового та безпечного життя.
Адже людині на землі Бог заповідав бути не бездушним споживачем, а дбайливим і мудрим господарем – у тому числі для того, аби у непорушному вигляді передати цей святий дар прийдешнім поколінням.
Задумаймося над цим, панове! Не рубаймо гілля на котрому сидимо!
Вихід із ситуації є, навіть тепер, коли попередня злочинна влада України обікрала державу, підірвала довіру закордонних інвесторів.
Насамперед, кожному з нас попри основну роботу, сімейні справи потрібно починати з екологічної культури, підвищення персональної відповідальності за дії і очікувані наслідки.
Заради доброї справи не зашкодить повернути в сьогочасне життя забуте старе. І не варто спекулювати на тому, що то було за часів совітів, а тепер ми живемо в іншому світі.
Та хіба погано те, що свого часу колишня районна газета “Радянська Гуцульщина” регулярно випускала тематичну сторінку “Людина і природа”? При редакції навіть працював позаштатний відділ охорони природи. Тоді ж на районному, як й на обласному, рівні проводилися творчі конкурси на краще висвітлення природоохоронної тематики, кращу світлину.
Ще донедавна були й конкурси на кращий населений пункт, зразкової санітарної чистоти. Традиційними були ж об’їзди, проведення рейдових перевірок…
Велику роль в екологічному вихованні відігравав й інформаційний бюлетень “Довкілля Косівщини” Програми місцевих екологічних дій, як щомісячний додаток до часопису “Гуцульський край” на чотирьох сторінках формату А-4 таким же накладом, як і районка.
Це видання було справжнім другом і навіть порадником природолюбів з 2003 по 2007 рік.
А відтак Центр громадських ініціатив на чолі з Миколою Миколайовичем Близнюком зареєстрував газету журнального типу “Думка” в рамках проекту “Форум розвитку громади Косівщини” за фінансової підтримки Фонду сприяння демократії.
Наш природний парк має галузевий інформаційний вісник з однойменною назвою (редактор Василь Пророчук), який заснований в установленому порядку. Вже вийшло 47 чисел. Але цього, без перебільшення, замало аби на вищий щабель піднести екологічну освіту, підвищити відповідальність кожної людини за ставлення до природи. Адже на Косівщині нема місцевих телебачення і радіомовлення, ніяк на районному рівні не вирішиться питання офіційного співзасновництва і фінансування журналу “Гуцули і Гуцульщина”, як літературно-мистецького та природоохоронного видання.
Було би дуже добре, якби часопис “Гуцульський край” почав випускати щомісячну газету в газеті на кшталт: “Рідна природа”, “Людина і природа”, “Природа Косівщини”, “Наш другий дім”.
Далеко досвіду не треба шукати. Народний часопис Верховинського району “Верховинські вісті”, наприклад, регулярно випускає такі додатки, як “Гуцульська столиця”, “Митар” й інші. Від цього всі ми будемо тільки у виграші.
На закінчення хочеться зіслатися на мудрі настанови відомого світила – професора, доктора медичних наук, одного із засновників Партії Зелених, форматора мережі природоохоронних органів Карпатського регіону та першого Посла України в Румунії Леонтія Сандуляка, який якось будучи в Косові сказав: “В Україні людину, яка не має знань, називають темною, а людина, яка володіє знаннями про щось, вважається освіченою. Досвід свідчить, що чим менш обізнаною з питань екології є людина і чим вищу посаду вона обіймає, тим більшої шкоди вона може завдати суспільству, особливо, якщо ця людина займає високі посади в державі. А тому екологічне виховання та екологічна культура і просвіта мають бути пріоритетними в країні”.
Саме Леонтій Іванович постійно твердить, що екопроблеми стосуються усіх без винятку громадян нашої України. А громадськості легше впливати на екологію суспільства – утвердити пріоритет екологічних проблем.
Тільки високо духовне, екологічно свідоме населення може раціонально і ефективно реалізовувати природній та історико-культурний потенціал для розвитку екологічного туризму та екологічно орієнтованої рекреації, які безперечно стануть альтернативою споживацькому, виснажливому природокористуванню і запорукою сталого розвитку Косівщини – унікального куточку Карпат, який славиться багатством природних ландшафтів, різноманітними видами флори і фауни, чистим гірським повітрям, м’яким кліматом, екологічно чистими продуктами харчування, цілющою джерельною водою, пам’ятками історії, культури та архітектури.
Юрій Стефурак,
заступник директора з наукової роботи НПП “Гуцульщина”,
кандидат біологічних наук.
Петро Гавука,
Провідний фахівець відділу екологічної освіти НПП “Гуцульщина”,
член НСЖУ
