Однією з ознак цивілізації є ставлення людини до суспільства.
Люди віки прожили поряд з природою, єднаючись з нею. І лише протягом останньої сотні років ситуація різко змінилась. Вплив людства на довкілля став настільки потужним, що природі довелось перейти в захист. Але технологічна сила людства і далі зростала і природа вперто опинялася в програші. Та програла насправді не тільки природа.
В першу чергу програло само людство. Кліматичні зміни, забруднення атмосфери, зневоднення річок, паводки та зсуви, зростання захворюваності через життя в зруйнованому природному середовищі – далеко не повний перелік наслідків бездумного нехтування законами природи і здоровим глуздом.
Відносно недавно суспільство прийшло до розуміння, що змінюючи планету треба не тільки прораховувати можливі наслідки цих змін, але й залишати природі місця, де вона зможе залишатися природою. Недоторканою, нерубаною, справжньою. Залишати території, де звірі і птахи можуть жити і розмножуватись не стикаючись щоденно з людиною та її згубною діяльністю. Де природа зможе вибудовувати власну екологічну піраміду без рубок, чисток і гуркоту двигунів.
Такими територіями стали заповідники, національні природні парки та інші природно-заповідні обєкти. Більшість з них достатньо добре виконують поставлені перед ними завдання. І хоча природоохоронна мета в них одна – зберегти життєвий простір природного середовища, сутність їх різна. Саме про різницю між заповідниками і парками , про те що можна і чого не можна в них, спробуємо пояснити.
Історично перші природно-заповідні території в тоді ще радянській Україні формувались із заповідників – природних і біосферних, які виконують виключно природоохоронну функцію і, відповідно, закриті для людей. Це сприяло формуванню відповідного стереотипу у сприйнятті природно-заповідних територій громадськістю, що це для людей табу.
З 80-х років розпочалась епоха створення національних природних парків, які за своєю сутністю і територіальною структурою кардиально відрізняються від заповідників. Перший в Україні нацпарк – Карпатський був створений у 1980 році на Франківщині. Далі до нього додались інші парки Українських Карпат. Зокрема «Вижницький» та «Черемоський» на Буковині, «Гуцульщина», «Верховинський» на Франківщині, Ужанський, «Синевир», «Зачарований край» – у Закарпатті. Але сформований стереотип сприйняття громадськістю природно-заповідних територій виявився дуже міцним.
Нацпарки здебільшого сприймали і наразі у більшості випадків сприймають як заповідники, в яких існує повна заборона для людей. Та чи це дійсно так?.
Насправді недоступність стосується лише заповідників, в яких зберігається суворий природоохоронний режим. Нацпарки, на відміну від заповідників, не мають таких суворих обмежень і є відкритими для людей. Філософія нацпарків полягає в толерантності до відвідувачів та супутньої інфраструктури, і пропагуванні таких типів господарської діяльності, які не шкодять довкіллю.
Тут можна не лише відпочивати та оздоровлюватися, а й збирати гриби, ягоди, різнотрав’я, косити сіно, ставити вулики, рибалити і навіть вести лісове гоподарство. Але при цьому пам’ятати, що це життєвий простір природи, і тут існує свій, екологічно дружній режим природокористування, захищений державним законодавством..
Щоб забезпечувати гармонійне єднання збереження унікальних куточків природи, ведення екологічно дружнього менеджменту і толерантність до відвідувачів, території національних природних парків діляться на функціональні зони, їх чотири.
1. Господарська зона (25% на територіях, котрі надані НПП «Гуцульщина у постійне користування, 56,2% на територіях інших користувачів) – для природи і людей:
– заборонено: полювання, промислове рибальство, будівництво шкідливих для довкілля об’єктів (ГЕС, ферм, цехів)
-дозволено: туризм, сінокосіння, збір грибів і ягід, пасічництво, любительське рибальство, промислове рибальство лісогосподарська діяльність, у тому числі промислові рубки промислові будівництво котеджів і виділення землі під забудову (якщо відповідає меті і завданням парку).
2.-3. Рекреаційна зона (регульованої та стаціонарної рекреації – 48,9% регульованої рекреації та 1,4% стаціонарної рекреації на територіях, котрі надані НПП «Гуцульщина у постійне користування, 39, 5 та 0,1% відповідно на територіях інших користувачів)) – для природи і людей:
– заборонено: промислові рубки, полювання, промислове рибальство, будівництво шкідливих для довкілля об’єктів (ГЕС, ферм, цехів)
– дозволено: відвідування і перебування, еко-туризм, сінокосіння, збір грибів і ягід, пасічництво, любительське рибальство,
4. Заповідна зона (23,9% на територіях, котрі надані НПП «Гуцульщина у постійне користування, 4,2% на територіях інших користувачів) – унікальні природні куточки– тільки для природи
– заборонена будь-яка діяльність, відвідування можливе лише у наукових і еколого-освітніх цілях.
Маючи такий формат, нацпарки слугують збереженню не лише унікальної природи, а й унікального і самобутного населення Карпатських гір.
Що це означає на практиці для тих, хто живе поряд з парками, або на їх території. Означає, що поряд з іх житлом не зникне ліс та не з’явиться несподівано завод, гребля ГЕС , чи якесь інше виробництво. Означає те, що ці території завжди будуть популярними серед туристів. Потік туристів, яких приваблює краса Карпат – це дохід для горян і регіону в цілому. Дохід чесний і чистий у всіх відношеннях. Адже дерево росте довго. Дуже довго. А гриби, ягоди, трави, мед можна збирати щороку, однак пам’ятаючи при цьому, що наступний урожай буде багатим, якщо ми бережно і з розумом будемо господарювати зараз.
Відділ екологічної освіти НПП «Гуцульщина»
Залишити відповідь