За організації Журналістського фонду НСЖУ группа журналістів центральних ЗМІ мали добру нагоду протягом п’яти липневих днів 2014 року побувати в прес-турі на Косівщині (Косів – Шешори – Космач) задля знайомства зблизька з НПП «Гуцульщина», памятними та визначними місцями району, мистецтвом і культурою краю. Ряд їхніх статей-вражень зявилося на сторінках газет і журналів. Окремі витримки з цих публікацій пропонуємо нашим читачам.
Газети: «Ти і я і вся сім’я» №40 від 2 жовтня 2014 року; «Програма – Панорама» №40, 2-9 жовтня 2014 року; «Твій вибір», №39 від 25 вересня 2014 року, м. Луцьк; із статті «Милуйтеся красою Карпат доки вона є» автора Яни Лаби:
«Потрапивши на Прикарпаття, а особливо на Косівщину, починаєш розуміти, що більш прекрасного і чарівного місця в Україні важко знайти. Подорожуючи тими мальовничими селами і полонинами, постійно наштовхуєшся на таблички з оголошенням «Продамо землю». На жаль, для багатьох ця заповітна мальовнича земля стала лишень товаром, продавцям байдуже, хто її купить і що з нею зроблять, аби платили добре.»
В Європі майже 18 відсотків територій є під державним захистом, тобто створені Національні парки, а в Україні цей показниик не досягає навіть 6%. В Івано-Франківській області мало би бути принаймні 25% заповідних земель, а є не цілих 12%.»
«НПП «Гуцульщина» – це унікальна перлина покутсько-буковинських Карпат з багатим біорізноманіттям, мальовничими гірськими і передгірними ландшафтами, скарбницею етнографічної та історико-культурної спадщини Гуцульщини.
Потрібно жити не лише теперішнім, але й думати про майбутнє. Сьогодні ми можемо дозволити вирубати ліс, вистріляти всю дичину, продати землю, натомість забудувати мисливськими будиночками і готелями для туристів територію парку, а далі що? Вторговані гроші швидко розійдуться, а туристи перестануть їхати. Адже передусім вони цінують заповітну природу Прикарпаття, її ліси і полонини, національний колорит і смачні автентичні страви. І якщо місцеві люди цього не зрозуміють, то втратять своє найбільше багатство – первозданну природу, якою звідусіль приїздять помилуватися.»
«Якщо потрапите на свято Петра і Павла на Косівщину, відвідайте село Космач. Найбільше за територією село Європи. Веселий галасливий ярмарок, всілякі розваги для дітей, величезна кількість усміхнених людей у різноманітних вишиванках та традиційному гуцульському одязі. До речі, гуцули за вишиванкою визначають з якого села людина, адже у кожного села є свої кольори. У космацькій вишивці та писанці переважають сонячні помаранчеві кольори. Також не забудьте потрапити до музею О. Довбуша, історико-краєзнавчого чи музею вівчарства. У музеї вівчарства Бойчука можна не лише подивитись на вівчарське приладдя і послухати цікавих історій, а й залишитись на кілька днів відпочити у садибі зеленого туризму, поринувши в загадковий гуцульський світ.
Після подорожі до Національного природного парку «Гуцульщина» та загалом Косівським районом залишилось багато приємних вражень. Лише одне засмучує: з кожним днем зростає кількість охочих, які намагаються ввірвати шматок цієї заповітної, незайманої землі. А все через те, що майже 13 років НПП «Гуцульщина» не має державного акта на землю. Цю проблему потрібно вирішити не лише на рівні району, а й всеукраїнському. Аби раз і назавжди поставити крапку. Головне в цій боротьбі за землю, щоб після встановлення меж, не пішла по лісу гуляти сокира.»
«Нова Тернопільська газета» від 13-19 серпня 2014 року, м Тернопіль; із статті «У гуцульських Карпатах» автора Олесі Мартинчук:
«Але не тільки митців приваблює Гуцульщина. У цих горах добре маскуються особняки екс-президента Ющенка, депутатів та столичних чиновників, в тому числі прокурорів та суддів різних рівнів, чиї маєтки, звісно, записані переважно на підставних осіб. Словом, українська політична еліта знає, де будувати свої резиденції. Дарма, що Косівщина не славиться добрими дорогами чи якимось особливим добробутом, тут ведеться прихована боротьба за найцінніше – лісові та земельні ресурси. Нині, зі слів місцевих, старенька хатина у горах з городом 50 сотих коштує 30 тисяч доларів. Утім, це ціна для пересічного покупця, а для чиновника, який розуміється на схемах, інші розцінки: приміром, оренда величезної земельної ділянки з цінними породами дерев «оформляється» на 49 років з оплатою 200 гривень у рік! І це не абсурд, це – реальність! Цілюще повітря, чудові краєвиди, здорове харчування (сири, мед), піші та велосипедні маршрути – нині, на жаль, не туристичний бізнес живить карпатську економіку, а робота на приватних невеличких пилорамах та на будовах олігархів.
Хто б міг подумати, але і на цьому клаптику гірської землі нині ведеться жорстка боротьба за європейську перспективу України. Йдеться про перлину Карпат – Національний природний парк «Гуцульщина», що розкинувся на території Косівщини на понад 32 тисячах гектарів (до речі, парку 12 років і він входить до трійки найкращих державних парків України). Трагедія у тому, що тільки 7606 га надані Парку в постійне користування, а на решту землі немає державного акта (корумповані чиновники на найвищих щаблях всіляко гальмують прийняття законного документа). Тобто 24665 га рахуються в складі Парку без вилучення у землекористувачів. Власне, за ці ласі шматки і ведеться боротьба державної установи із відомо якими «землекористувачами».
Тепер перейдемо до великої політики. Справа у тому, що за критеріями Єврозони 15-18% території кожної країни мають бути відведені під національні парки. Цього ЄС вимагатиме й від України, інакше ми не увійдемо до європейського товариства. Нині ця цифра, приміром, у Польщі складає 16%, у Німеччині – 18%, а в Україні лише трохи більше 6% (для порівняння: у Білорусі – 20%!). Не вдаючись до деталей конфлікту та стосів документації, що назбиралася за десятиліття, журналісти з різних українських видань підписали звернення до Президента, РНБО та Міністерства екології, аби ті взяли під контроль проблему НПП «Гуцульщина» і врешті відстояли унікальний заповідник. Не можна допустити, щоб держава вчергове стала ворогом своєму народові.»
«Де живе Святий Миколай? На Гуцульщині! Серед подорожей Гуцульщиною – маєток Святого Миколая, який розташувався на околиці села Пістинь (ідея атракції та її реалізація належить Парку). У будинку господаря – кімната з листами від тисячі дітей з усіх куточків нашої країни, вітальня з ялинковими прикрасами, канцелярія з подарунками і різочками, спальня, де ліжко застелене теплими гуцульськими покривалами-ліжниками! На обійсті розкинулись будиночки, де живуть різні герої казок, далі – поляна з 12-ма людськими чеснотами, сцена для виступів дітей, гойдалки. У цій садибі Миколай живе упродовж року. Діти пишуть до нього і обовязково отримують відповіді. Ось адреса помешкання святого Миколая: село Пістинь, Косівський район,Івано-Франківська область, індекс 78633, тел. (03478)2-85-50.»
«Особливий і незабутній день на полонині у Шешорах. Добрих сорок хвилин – шлях від підніжжя гірської річки до полонини під назвою Росохата. Піднімаючись стрімким серпанком, розумієш чому старенькі гуцули скарлючені: такими їх роблять гори. Ось так, піднімаючись звивистою стежкою все вище і вище, дізнаєшся правду про самого себе, а саме: чого варта ти, людино, якщо позбавити тебе благ цивілізації… Головне, чуєш позаду голос поводиря, досвідченого лісничого Івана Михайлюка, не виправляти коліна – тоді не так втомишся. Нарешті несподівано відкрилась полонина – рай на землі: краса і запах медоносних трав, переспів нашийних дзвоників стада корів, дивовижна золотоверха капличка на обрії, ну і нарешті – сам господар цієї полонини – літній гуцул Василь Кравчук, який, немов добрий чарівник з якоїсь казки, виходить зі своєї колиби-сироварні і зустрічає гостей.»
«За тиждень журналістських мандрівок ми зійшлися в одному: попри відсутність добрих доріг та сервісу, такого колориту, гостинності та щирості нині вже не зустрінеш в Європі. Кожна зустріч на Гуцульщині емоційно врізалася у пам’ять.»
Газета «Труд», №66(1379) від 22-28 серпня 2014 року, м. Київ; із статті «Чи захистить держава свій унікальний заповідний парк?» автора Ігоря Зоца:
«Створений у 2002 році згідно Указу Президента України НПП «Гуцульщина», хоча й не довго, та все ж перебуває під опікою держави. За цей час він здобув заслужене визнання далеко за межами гуцульського краю як флагман природоохорони, в якому зібрані і поєднані унікальні речі. Так, за результатами рейтингової оцінки Департаменту заповідної справи Мінприроди України, проведеної у 2013 році, НПП «Гуцульщина» увійшов у трійку найкращих споріднених установ нашої країни, а наприкінці минулої весни потрапив у першу десятку рейтингу вітчизняних НПП за версією телепередачі «ТСН Туризм» студії 1+1.
Директор НПП «Гуцульщина» Василь Пророчук розповідає, що появі заповідного парку передувало створення низки резерватів і памяток природи.»
«- Тепер на Косівщині діють 38 обєктів природно-заповідного фонду, зокрема і найбільший з них наш НПП «Гуцульщина», а ступінь заповідності Косівського району становить 53,7%, що є найвищим показником на Івано-Франківщині й становить 13,4 % природно-заповідного фонду Прикарпаття.»
«- Якщо на перших порах наш парк від санітарно-вибіркових рубок у рік заготовляв майже 6000 кубометрів деревини, то за два останні роки цей показник зменшився наполовину. Це переконливо свідчить про значне поліпшення санітарного стану лісів і вдвічі меншу захворюваність дерев.
З особливою гордістю тут розповідають, що з часу створення парку висаджено лісових культур майже на 40 гектарах, проведено їх доповнення більш як на 140 гектарах, догляд за лісокультурами здійснюється майже на 490 гектарах. Створено три розсадники лісоутворюючих, декоративних і плодових дерев та кущів, де обліковано майже 100000 саджанців.
Природоохоронна установа успішно справляється із проведенням інвентаризації біорізноманіття та розробленням, на основі аналізу стану популяцій раритетних видів, заходів зі збереження і їх відтворення у природних ландшафтах. Так, на кінець минулого року в НПП нараховувалося 2266 видів флори та понад 2050 видів фауни. З них відповідно 80 і 100 занесені до Червоної книги України.»
«В адміністрації НПП пишаються низкою успішно проведених заходів. Так, нещодавно представники 41 установи природно-заповідного фонду з усієї України обмінялися досвідом роботи, відвідали туристично-мистецький комплекс «Маєток Святого Миколая», науково-дослідний розсадник, пасіку Святого Миколая, науково-просвітницький центр парку – лабораторію екологічного моніторингу, кімнати-музеї дендрології, мікології, орнітології, ентомології і переглянули фільм «НПП «Гуцульщина»: 10 років діяльності».»
«У Василя Пророчука, який разом із коллективом пережив нещодавно 28 перевірок, що підтвердили: НПП «Гуцульщина» діє в межах законів, виникає запитання: чому він як державний природоохоронець змушений захищати державне багатство від незаконних рішень різного рівня структур цієї ж держави? Якби коллективу НПП не заважали працювати, віддача від «Гуцульщини» була б відчутнішою.»
Всеукраїнська суспільно-політична газета «Копейка» №32 (922) від 20 серпня 2014 року, м. Київ; із статті «Косівщина – найкраща перлина в зеленій короні Івано-Франківщини» автора Марії Верби:
«Благословенне Прикарпаття, мальовнича Косівщина… Нещодавно групі журналістів із різних куточків України випала нагода побувати в самому центрі Гуцульщини, заповітного краю, яким з діда-прадіда пишаються його жителі.»
«Кому сверблять природні скарби Івано-Франківщини? Протяжність парку з північного заходу на південний схід близько 29 км, а з північного сходу на південний захід 20 км. Виникають запитання, що протягом багатьох років, із моменту підписання Указу Президента, поки залишаються без відповіді: хто в Косівському районі, окрім НПП «Гуцульщина» , може також користуватися цією землею і хто має більше прав на неї? Адже при проведенні ДП «Карпатигеодезкартографія» проектно-пошукових робіт з виготовлення державного акта на право постійного землекористування на переданій парку території було виявлено близько двох десятків сторонніх землекористувачів, яким, за рішенням органів місцевої влади та самоврядування, були надані у власність чи оренду земельні ділянки лісового фонду. НПП «Гуцульщина» неодноразово звертався до правоохоронних та контролюючих органів про законність землекористування. На жаль, законність не була встановлена, а навпаки – кількість сторонніх землекористувачів на території парку постійно зростала.
Та, на щастя, поки нічого з цього не вийшло, адже господарі давали і дають рішучу відсіч подібним фактам: відбивають атаки вовків перевдягнутих в овечі шкури. Проте годі про сумне, краще поговоримо про здобутки фахівців НПП «Гуцульщина», які присвятили своє життя збереженню прикарпатської природи.
Збереження та примноження природного розмаїття, особливо рідкісних та зникаючих видів в умовах рекреаційного використання територій, є першочерговим завданням установи. Після відвідин наукового підрозділу журналісти переконалися в цьому на власні очі: зберігати і примножувати працівникам НПП «Гуцульщина» є що.
— На території парку близько 80 видів рослин, занесених до Червоної книги, різні знахідки передає нам населення для музею, – розповідає Юрій Петричук, завідувач лабораторії екологічного моніторингу; на високому рівні проводимо наукові дослідження на різні теми – екологія, геологія, ботаніка, мікологія, гідрологія тощо.
Науковці розповіли, що вивчення різних видів грибів розпочалося з 2003-2004 років, до створення парку цим ніхто не займався. За останні роки нараховано 855, з яких 450 видів – макроміцети, тобто їх можна бачити, збирати; половина з них – їстівні. На території парку можна знайти близько 20 видів білих грибів.
Декілька років тому на території НПП «Гуцульщина» отримав «прописку» Святий Миколай. Директор парку, заслужений природоохоронець України Василь Пророчук, з гордістю зазначає, що туристично-мистецький комплекс «Маєток Святого Миколая» є проектом загальнодержавним. Це саме той випадок, коли гасло «Все найкраще – дітям» наповнюється правдивим змістом.
– Кожен парк має якусь родзинку. Карпатський парк «Яремчанський» має гору Говерлу, парк «Синевир» має озеро Синевир, а в парку «Гуцульщина», окрім інших принад, розташований «Маєток Святого Миколая». Хочеться, щоб діти приздили сюди й насолоджувалися цією красою!
Подивитися в обійсті Чудотворця справді є на що. Особливу увагу привертають дивовижної краси дерев’яні будиночки,що дозволяють зануритися в народну казку. До речі, допомагали будувати їх меценати Косівщини, і ніхто їх до цього не спонукав – хіба що власне сумління.
Є тут галявина людських чеснот: чого вам бракує найбільше в житті, те тут і можете знайти.
У резиденції Святого Миколая очі взагалі розбігаються від побаченого: робочий кабінет улюбленця малечі, де за робочим столом Чудотворець читає листи від хлопчиків і дівчаток та разом зі своїми помічниками відповідає на кожен із них.
Справжньою родзинкою в оселі Миколая є кімната, де зібрана чи не найбільша в Європі колекція новорічно-різдвяних прикрас – від найдавнішої до найсучаснішої. Також тут представлені й найрізноманітніші листівки, виставкові робот з конкурсу новорічно-різдвяної іграшки.
З усієї України закохані в казку дітлахи їдуть і їдуть до свого улюбленого святого – і не лише взимку. Українські журналісти стали свідками, як до гостини Святого Миколая завітали кілька маленьких львів’ян, і всі вони почули щирі напутні слова, отримали подарунки.
І як це не парадоксально, але декому на Косівщині не подобається, що працівники Гуцульщини побудували на території Національного природного парку туристично-мистецький комплекс «Маєток Святого Миколая». Найближчі до обійстя Чудотворця сусіди вважають, що так бути не повинно. Утім, це їхні проблеми, щиро переконані керівники НПП «Гуцульщина». Отож своїх амбіційних планів – коригувати не збираються.
А щоб дітям, які приїздитимуть на відпочинок до цієї зеленої прикарпатської оази, було по-справжньому солодко, за кілька кілометрів від обійстя Чудотворця працівники НПП побудували пасіку. Вона так і зветься – «Пасіка Святого Миколая». Робота тут кипить зрання і до заходу сонця: то працюють маленькі бджоли-трудівниці, адже літо таке коротке, а встигнути треба так багато!
Господарі пасіки наголошують, що передусім треба любити цю справу й мати бажання нею займатися. «Хто хоче, той зробить, – говорить пасічник Василь Палійчук. – У наших планах – не лише демонструвати продукцію, але й продавати її, виходити на ринки, обмінюватися досвідом, поширювати свої набутки не тільки в нашому регіоні, але й у всьому Прикарпатті».
Терношори – український Стоунхендж. Що таке славнозвісний Стоунхендж і де саме його шукати на мапі, у нинішній час інтернет-грамотності відомо, мабуть, більшості учнів середньої загальноосвітньої школи. А ось де шукати українські святилища, які нічим не поступаються знаменитому Стоунхенджу, для більшості наших співвітчизників, і не лише школярів, це таємниця. Але за сприяння НПП «Гуцульщина» ми з группою журналістів зробили спробу відкрити цю таємницю й вирушили Косівщиною, яку називають найкоштовнішою перлиною в зеленій короні Івано-Франківщини.
Із районного центру шлях учасників пресс-туру, які побували тут влітку цього року, проліг до мальовничого високогірного села Снідавка. Загублене серед високих Карпатських гір і стрімких потоків, це мальовниче село знаходиться на відстані приблизно 20 кілометрів від Косова.
Яка тут чудова недоторкана природа! Які тут мальовничі краєвиди, яке тут кришталеве повітря! Серце співає, коли бачиш усю цю красу, і дихається тут на повні груди!
Метою нашої подорожі було дістатися Терношорів – таку назву має мальовниче урочище у формі видовженого гірського схилу загальною площею 10 га, яке розміщується між селами Яворів і Снідавка. Урочище Терношори є лісовим заказником місцевого значення: цього статусу природоохоронна територія набула з 1996 року.
Крок за кроком, то підіймаючись угору, то опускаючись додолу, наш монолітний український десант разом із науковцями НПП «Гуцульщина» протягом двох годин все долав і долав численні прешкоди на шляху до Терношорів – скупчення великих брил у самому серці вічнозелених Карпат. Древнє святилище Терношори знаходиться неподалік присілка Безулька, на околиці села Снідавка, про яке ви вже знаєте.
Якщо бути точним, то Терношори складаються із двох частин, розташованих недалеко одна від одної. Більш відома людям частина стародавнього святилища носить традиційну для цього гірського регіону назву – скелі Довбуша. Поряд із ними є й інші цікаві обєкти, щоправда, не такі масштабні. Розташовані вони на протилежній стороні села Снідавка.
— Якраз на Косівщині, та й взагалі на Гуцульщині, зосереджена велика кількість древніх скельних або так званих мегалітичних святилищ, – розповідає Любомир Держипільський, начальник наукового відділу НПП «Гуцульщина». -Одне з них Терношорське, яке ще називають Терношорська Лада.
На першому плані святилища – кам’яний диск діаметром 8 м, який уособлює сонце: він зорієнтований на південь і впродовж цілого дня освітлюється сонцем; вище кам’яного диска – печера, яка уособлює жіноче лоно, ще вище – статуя, що нагадує вагітну жінку.
Аби впритул наблизитися до святилища, довелося подолати деякі перепони на шляху. Проте, навіть незважаючи на втому та не досить сприятливу погоду, кожен учасник подорожі зарядився неповторною енергетикою цього місця, яке, за словами знавців, нічим не поступається знаменитому англійському Стоунхенджу.
Тож перебуваючи у відрядженні на багатій прикарпатській землі, відвідуючи різні науково-виробничі підрозділи величезного за територією Національно-природного парку «Гуцульщина», що його називають флагманом природоохоронної справи, ми зрозуміли всю глибину вислову: «Не так тії вороженьки, як добрії люди». На жаль, з кожним днем зростає кількість громадян, які точать зуби на цю мальовничу, незайману землю, які формально мають усі юридичні підстави, а все через те, що майже 13 років НПП «Гуцульщина» не має державного акта на землю. Гордіїв вузол проблем потрібно розрубати, і не тільки на рівні району, аби раз і назавжди поставити крапку в довготривалому, виснажливому протистоянні, яке виникло між ними та охочими підім’яти під себе заповідні землі Косівщини.»
Журнал «Робінзон», №7-8 за липень-серпень 2014 року, м. Київ; із статті «Як до гуцулів сонце посміхається» автора Антоніни Ломачук:
«Карпати, казкова перлина України… За що ми так любимо їх? За неймовірні гірські пейзажі, вмиті чистою кришталевою водою джерел, зелені ліси, де повітря хочеться вдихати повними легенями… Тут народилось українське танго «Гуцулка Ксеня», тут вишиванки ввібрали в себе сонце, і нині дарують його нам, сяючи на косівчанах. Тут навіть Святий Миколай мешкає цілий рік. Має свою пошту і запрошує до себе гостей.»
«Так хочеться затриматись тут якомога довше. Аби надихатись цим п’янким повітрям, аби пташкою злетіти над рідними Карпатами, аби намилуватись гірськими краєвидами, аби надивитись на зорі, аби залишитись наодинці з собою… Тут, де небо так близько, тут, де все виявляється таким простим та зрозумілим, тут, де шлях до Бога здається найкоротшим, тут, де відкривається твоя душа…»
