Святий Миколай живе в Пістині, а свою чудо-пасіку тримає на території Старокутського природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Гуцульщина у мальовничому куточку Кобаківської діброви.
Непростий Миколай – не проста й пасіка! То справжнісіньке село бджолиного життя з понад п’ятидесяти вуликів казкової архітектури: гуцульські хати, гуцул і гуцулка, капличка, школа, вітряк, ведмедик, бджілка, млин, гриб, бодня, діжка, пень… Сюди, завдяки співпраці з Міжнародною благодійною фундацією «Хайфер Проджект Інтернешнл» та районною громадською організацією пасічників, під опікою відданого пасічника краю Василя Палійчука було заселено бджіл карпатської породи. Звичайно, більшість вуликів виготовлено власноруч з старих пнів, діжок та відходів деревообробки.
Зацікавлені люди й підрахували, що для виготовлення 100 грамів меду бджілки-збирачки мусять взяти нектар з мільйона квіток і носити його до вулика не менше 15 тисяч разів.
Від 2011 року є в цьому бджолиному селі один нетиповий «багатоквартирний» вулик, в котрому зараз мирно проживають аж шість бджолосімей. І подарував його чудодійному Миколаю славний косів’янин Володимир Васильович Тутуруш. Раді невтомні бджоли новій хаті, дружньо заселили всі шість його «квартир», радий та вдячний подарункові коллектив природного парку. А Миколай, усміхаючись в бороду, резюмує:
— Я звик роздавати подарунки і мати від того неабияке задоволення, але коли сам отримав такого корисного подарунка, відчув особливий душевний трепет… Дай вам Боже здоров’я, Володимире Васильовичу на многії літа! Та не всім відомо, що в цьому разі пан Тутуруш лише є посередником між майстром і бджолами… Саме він з великою пошаною повідав про неперевершеного пасічника з села Бабин, Василя Петричука, сина Юрка з кутка Вишні Петричі, що народився 1869 року і, проживши 83 роки, відійшов у засвіти вересневого дня 1952 року. Отож обумовлений вулик творчої роботи отого Василя Петричука потрапив до небайдужого Володимира Тутуруша як непотріб з-перед чиїхось вікон. А в руках паркового пасічника Василя Палійчука той вулик заново ожив після реставрації. Хочеться додати: бабинські старожили ще пам’ятають сільського пасічника, знають, що вуйко Василь Петричук продовжив ремесло столяра і будівельника від свого тата. А бджолярем став просто, якось побачивши в саду рій бджіл, зібравши їх з сусідом і зробивши їм перше житло. Надалі бджолярство стало його втіхою, мав понад сто вуликів коло хати власної роботи, більшість з них милували око вишуканістю форм та особисто придуманими конструкціями. Мав винахідливу вдачу, мав охоту придумати і вдатно зробити щось унікальне в столярстві, затим був найславнішим бджолярем на всю Гуцульщину. Приємно, що добра пам’ять про цю непересічну людину живе серед горян.
…Вуликів з приватної пасіки славного бабинського бджоляра, на жаль, не збереглося. А є – таки не один, а, принаймні, два. Ще одного унікального і добре збереженого має той же Володимир Тутуруш. Вулик скляний на всі 6 боків з кутовими дерев’яними рамами. З розповідей: коли Василь Петричук заселив в нього бджолину сім’ю, то вони зсередини швидко покрили воском усе скло. Може не захотіли жити на виду, а, швидше, їм заважало сонячне проміння й забагато тепла. Бо якось бачив я прозорий вулик в Польщі і бджоли там не маскували прозорих стінок. …Той вулик знаходився в приміщенні бджолярського склепу на стіні, а льоток до нього був зроблений через отвір в стіні. Покупці затримувались надовше, спостерігаючи бджіл в їхній хаті, і залюбки фотографувалися з невтомними комахами.
…До речі, до цієї зими бджоли приготувалися особливо ретельно, ущільнили шпарини в стільниках вдвічі товстішими швами, аніж, скажімо, минулого року. Так маленькі трудівниці, передбачаючи великі чи тривалі морози, утеплили своє житло на зиму.
Миколай незупинний у задумках, каже, що обов’язково на пасіці збудує будиночки з вуликами-лежаками для апітерапії. Ця ідея до вподоби й керівництву НПП «Гуцульщина».
Василь Шкурган
Залишити відповідь