Категорія: Наукова діяльність Page 37 of 50

Усе життя на нашій планеті залежить від води. Леонардо да Вінчі у свій час проголосив: «Вода є рушійною силою всієї природи!». Від джерела до моря і через нескінченний цикл кругообігу вода з’єднує усі куточки планети Земля. Водно-болотні угіддя займають ключові позиції у цьому взаємозв’язку, і їх раціональне використання має важливе значення для сталого управління водними ресурсами. В цей день в 1971 році в іранському місті Рамсар була підписана Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як місця проживання водоплавних птахів, яка з тих пір називається Рамсарською конвенцією. У 1997 р. день її підписання був оголошений Всесвітнім днем водно-болотних угідь. Учасниками Конвенції сьогодні є 160 держав світу, серед них і України. 33 водно-болотних угідь України загальною площею 744,651 тисяч гектар входять до переліку територій, які охороняються згідно Рамсарської конвенції. Водно-болотні угіддя є джерелами прісної води, природними очисниками середовища від багатьох забруднювачів, основою розвитку зрошуваного землеробства, перспективними центрами рекреації і туризму. У той же час, такі екосистеми піддаються різним антропогенним і природних впливом.

Питання охорони, використання та відтворення водно-болотних екосистем регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Водним кодексом України».

Водно-болотні угіддя мають велике екологічне значення як місця перебування двох третин усіх видів рослинного і тваринного світу, як ділянки продукування біомаси та кисню, як природні акумулятори вологи та фільтри очищення води. Вони також сприяють зниженню висоти паводкової хвилі, збільшенню тривалості паводку та попередженню катастрофічних явищ, збільшенню мінімального стоку річок у посушливі періоди. Велике рекреаційне значення мають водні об’єкти, придатні для купання, а також бальнеологічні ресурси у вигляді мінеральних вод, мінеральних грязей та висококонцентрованих розсолів. Місцеве населення, яке традиційно займається рибальством, полюванням, сільським господарством створює свій особливий спосіб життя, який є частиною національної культурної спадщини.

В межах Косівського району боліт не зафіксовано. Єдине невелике висяче сфагнове болото виявлене на висоті біля 1370 м на західних схилах Ґреґота серед кам’янистих розсипів. Щодо річкової мережі, то вона досить густа(1–1,2 км/км2). Крім того нараховується 6 невеликих озер, багато штучних ставів та мінеральних джерел.

Основною метою відзначення Всесвітнього дня водно-болотних угідь є підвищення обізнаності людей щодо взаємозалежності між водою і водно-болотними угіддями, забезпечення справедливого розподілу води між різними групами користувачів цих ресурсів.

Екоосвітяни та науковці Національного природного парку “Гуцульщина” в рамках відзначення цього дня планують проведення різноманітних еколого-просвітницьких заходів та роз’яснювальної роботи з населенням щодо охорони та збереження водно-болотних угідь району.

Ми, друзі та побратими, світлої памяті Романа Бойчука, згадуючи його завзятого і вповні сил, хочемо щирим словом поділитися з читачами про цю скромну та напрочуд добру людину. Хтось знав Романа Миколайовича ближче, мав собі за товариша і прикро вражений його передчасним відходом у позасвіт, хтось знав віддалік, але відчував тепло його душі…

Бойчук Роман Миколайович народився 1 січня 1963 року в с. Текуча у сімї службовців. Виростав серед буйної природи Карпат, що обдарувала його лагідністю краси та життєвою раціональністю. Унікальне гуцульське середовище привчило жити з Богом і надіятися на себе. З дитинства звик до всякої праці. Після восьмирічної школи бажав здіснити мрію й отримати фах лікаря, та не вдалося з поступленням в медучилище… Тож, маючи особливу повагу до природи, поступив і закінчив Ленінградський лісотехнічний технікум. Наразі став майстром лісу Новгородського лісгоспу. Армійська служба пройшла на Камчатці. Відтак поступив і в 1987 році закінчив Брянський технологічний інститут з присвоєнням кваліфікації інженера лісового господарства. Він був славним юнаком і не міг бути без діла. Романа запримітили. Після навчання очолював Космацьку комсомольську організацію колгоспу ім. Галана та радгоспу «Брустурівський», працював на відповідальних посадах в Косівських райкомі ЛКСМУ та райвиконкомі. І то був час становлення характеру та первинного досвіду організатора. Час тієї молодості означився і народженням сімї. А переломні 1990-й з послідуючими роками припали на його керівництво турбазою «Смерічка». І то був період примноження газдівського досвіду в май більшій господарці, що пригодилося надалі в роботі за спеціальністю — лісничим Космацького лісництва, інженером з охорони і захисту лісу у районному відділі лісового господарства, Кутському лісокомбінаті та Кутському держлісгоспі. Перерва на декілька років від набутої професії в Космацькій сільській раді (заступником голови сільради) таки знову повернула назад і привела на посаду техніка-лісівника, спочатку Яблунівського лісництва, потім — Косівського РП «Райагроліс». Та завершальними місцями працевлаштування Романа Миколайовича стали НПП «Гуцульщина» на посаді заступника директора з маркетингу та загальних питань і директора Кутського держлісгоспу.

Роман Миколайович скрізь був бажаний, з одної роботи його кликали на іншу, з ним рахувалися. Космач обійняв сімейною долею і ближче звів з чисельними односельцями, Косів та Кути також тулили його до себе, мали потребу в його досвіді й людяності. Наголошуємо: скрізь з Романом Бойчуком рахувалися і поважали його! Поза тим, поза, признаймо, бо частими нервовими напруженнями в керівних клопотах, гризотах, він занурювався у милі серцю захоплення, що втаємничував і відкривав невгамовний гуцульський світ. Предковічні традиції оживали в єстві й господарюванні, убері й прикладному мистецтві, в способі мислення та на сцені і подружжя Бойчуків ділились тими чуттями зі світом. Самодіяльні космачани й дотепер мають теплі спогади про аматорські турне в Польщу, Чехію та Німеччину, що зміг їм організувати Роман Бойчук.

Знаходив він час і на відродження єдності українського козацтва в Косівській громадській організації «Українське козацтво», курінним котрого значився. …І серед кола козаків він лишив частку свого тепла.

Органічна потреба відроджувати втрачені горянами надбання переконали Романа Миколайовича, а він – дружину, завести вівці, котрі природно володіють ширшими від спрактикованих можливостями, тобто ще й енергетично лікувальними (овітерапія). Задумано – зроблено! Принагідно сім’єю облаштували на подвір’ї неповторний і єдиний в Україні музей вівчарства.

Роман Бойчук мусів шукати свою потрібність з прицілом, аби й дома міцніла господарка, бо було для кого жити – кохана дружина Параска та трійко милих дітей тішили душу. Дбайливо оберігав їх. Як все йому вдавалося? Знає Бог та й дружина-помічниця, бо мав не лиш невтомний характер, а й вмілі руки. Мусів і їм дати волю. Так звели й котедж для туристів. Сам і впорядковував його.

Видно небайдужі та самовіддані душі богоугодні не лиш на землі, але й на небесах Господніх… Відрадно, що давню мрію стати лікарем не втрачено, її опанували найстарша дочка Оксана і наймолодший син Юрій, а середульший Роман став ветеринарним лікарем. Як кажуть – «збувси у дітих»! Мав Роман Миколайович ще одну задумку – видати книжку про досі непоцінований належно труд вівчаря та перспективи овітерапії. Цю роботу береться виконати син Роман. Були плани й розширити наявну музейну базу вівчарства практичним показом полониського промислу. Це знають дружина з дітьми, усвідомлюють батьківську далекоглядність, збираються обовязково втілити ті задуми і продовжити добру справу .

Саме в часі 40-денних спогадів на Косівщину надійшов лист з Чорткова від Олександра Степаненка, виконавчого директора екологічно-гуманітарного об’єднання «Зелений світ», що найцілісніше та найдостойнішими словами об’єднав думки і чуття друзів та знайомих покійного. Він пише:

«Зателефонував сьогодні до космацького газди Романа Бойчука … — та довідався сумну і несподівану звістку, що Роман Миколайович під кінець 2014 року пішов із життя…

Пішов у розквіті сил і сили-силенної творчих планів — щирий природолюб, глибокий цінитель краси рідного краю, знавець його спадщини, дбайливий батько родини, справжній гуцул: роботящий, відритий, глибоко вболіваючий за спадщину Гуцульщини і долю України. Свого часу Роман отримав гарну лісівничу освіту, з дитинства глибоко знав природу Карпат, гуцульські традиції — з ним було надзвичано цікаво спілкуватися… Тому оселя Бойчуків у Космачі постійно приваблювала гостей: і природоохоронців, і кінорежисерів, і науковців, і мандрівників…

Ми товаришували з Романом останні 8 років — відтоді як над Національним природним парком “Гуцульщина” почали згущатися хмари. На той час Роман Миколайович працював заступником директора парку. Отож разом з колегами з природоохоронних організацій допомагали паркові як могли: ініціювали всеукраїнську кампанію “Гуцульщині — бути!”, писали звернення до влади і правоохоронних органів, виступали у ЗМІ та у навчальних закладах, проводили прийом громадян, працювали спостерігачами на горезвісному “референдумі” про скасування землеволодінь парку, ініційованому косівськими чиновниками.

Згодом деякий час Роман Миколайович очолював Кутський дерлісгосп. Відчувалося, наскільки йому було важко на тій роботі, наскільки він не сприймав системи стосунків, котра склалася у лісовому відомстві, наскільки потужно та система виштовхувала з себе його, як стороннє тіло. Власне тоді й почалися його негаразди з серцем… Глибоко переживав і негаразди на роботі, і події суспільно-політичної кризи в Україні, і відсутність високої ідеї служіння в свідомості тих, хто називає себе українською політичною елітою. Часто у розмовах зі мною повертався до легенди про місце, де на одному з верхів в околицях Космача стояв величезний камінь, що формою нагадував крісло. Місцеві старожили твердять, буцімто у давнину на ньому сидів сам Олекса Довбуш, коли чинив суд. Після того, як Довбуша не стало, а люди потребували справедливого суду, вони приводили до того Довбушевого каменя котрогось із своїх односельців, садили на камінь і просили: “Розсуди нас!…” В ролі судді міг опинитися посполитий неписьменний гуцул, але настільки вагомою була його відповідальність перед моральним авторитетом, що він не міг ухилитись і судив своїх ближніх справедливо, милосердно, неупереджено, спираючись на мудрість поколінь. Більш того, хоча б раз у такий спосіб опинившись в ролі
Довбуша — народного судді, пересічна людина згодом намагалася й сама жити праведно, ніби отримавши від Нього часточку нематеріального, але безцінного спадку — особистої порядності, громадянської честі та відповідальності за долю краю.

Врешті-решт Роман Миколайович пішов геть з роботи і вдома, в рідному Космачі, із завзяттям зайнявся облаштуванням сільської зеленої садиби для туристів. У цьому господарстві фактично усе зроблено його руками.

Останнім захопленням Романа стала ідея відродження на Гуцульщині вівчарства. Не раз з сумом говорив про сім космацьких полонин, на яких вже ніхто не пасе, про зникнення місцевої породи овець, які були багатовіковим супутником гуцула. Вівця, за його словами, одягала, годувала, зігрівала, лікувала людей від народження до глибокої старості, прикрашала побут гуцулів, дарувала впевненість у житті, побудованому на важкій щоденній праці у гармонії з природою. Отож зайнявся розведенням овець просто в себе на садибі. Наполегливо популяризував продукти та досвід вівчарства: і в оздобленні садиби, і в її кухні, і в проведенні майстер-класів. У 2013 році відкрив в себе перший в Україні приватний музей вівчарства, у якому прагнув зібрати зразки історичного спадку гуцульського етносу, де вівчарство традиційно присутнє: і в господарстві, і побуті, і в художній творчості, і в етнографії.

У задумах Роман Бойчук мав ще безліч планів, дуже поспішав, щоб встигнути їх втілити… Не все встиг, життя обірвалося передчасно. Але було добрим, діяльним, дбайливим і щедрим.»

Повага, взаємна підтримка та добра пам’ять – з нами, решта – з Богом.

СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ!

ЯК ЗНАЄШ, ТО Й ЗАМИСЛИШСЯ

Унікальність природи, попри чимало неповторних явищ та виняткових здатностей окремих видів і популяцій, ще й в тому, що вона володіє надзвичайним самовідновленням. Звичайно, ця здатність має границю незворотності і людство своєю діяльністю вже багато разів переступило межу природних можливостей. Так за 4 роки (2005-2008) назавжди знищено з лиця планети 1000 видів живих істот з 45 тисяч, занесених в Червону Книгу. Ще майже 300 видів за ті ж роки кваліфіковано як «можливо зниклі». Порівняймо: за останні 5 століть на Землі щезло близько 900 видів. І це скромні підрахунки. Вчені прогнозують, що за найближчі 30 років на планеті вимре близько п’ятої частини біологічних видів.
Для подолання негативного людського впливу на довкілля терміново потрібні спільні зусилля усіх країн світу, усіх народів. Але в окремих випадках вирішально вплинути може і кожен з нас зокрема. Отож, знаймо, замислюймося і… РЯТУЙМО!

Цього разу – про гриби:

– Гриби на Землі (Mykota або Fungi) налічують більше видів, ніж є видів рослин і тварин разом взятих. Вони складають окреме царство природи, бо не належать ні до рослин (відсутній фотосинтез), ні до тварин (відсутній шлунок). Грибів видимих (макроміцетів) лише десята частина, решта невидимі (мікроміцети). Вони зустрічаються у біотопах всіх видів. Гриби й найменш вивчені, всього десь на 7%.

– Доведений факт, що гриби існували понад 400 мільйонів років тому, тобто задовго до появи динозаврів. Гриби з папоротниками – найдревніші жителі планети.

– Багато народів здавна вірили в божественне походження грибів та уїхній зв’язок з небом.

– Гриби дуже живучі і місця їх зростання можуть бути вельми екстремальними (космос, сірчана кислота). В період росту тургорний тиск грибів досягає 7 атмосфер (дорівнює тиску в шинах самоскида-десятитонника). Тому, здавалось би, м’яка шапка гриба може пробитися не лиш крізь асфальт і бетон, ай більш тверді поверхні, наприклад, мармур та залізо. Якщо не пройде шапка, то перепону поступово подолає міцелій.

– Гриб-дощовик викидає в повітря на відстань до 2 метрів понад 7 триліонів спор.

– Гриби поряд з нами: дріжджі, закваски для кисломолочних продуктів, цвілі, та й в організмі людини живе їх кілька видів.

– Більшість грибів – хижаки, але окремі види мають непаразитичний і взаємозалежний життєвий цикл (симбіоз) з рослинами. Саме тому не варто чіпати і знищувати неїстівні гриби.

– В американському Національному парку Малер (штат Орегон) знайдено найбільший  та найстаріший гриб, а точніше грибницю виду Armilaria ostoyae. Її розміри вражають, грибниця займає площу, яку можна порівняти з 1230 футбольними полями. Вчені-мікологи вважають, що їй понад 2,5 тисячі років.

– Найбільший гриб знайдено у США в 1985 році (штат Вісконсин) вагою 140 кілограмів і обхватом 2 метри.

– Найбільший їстівний гриб у світі знайдено в 1987 році канадцем Жaнoм Гі Pішapoм. Вага його 23 кілограми, а діаметр – 2,6 метра.

– Одними з найдорожчих грибів у світі є трюфелі. Вони загалом невеликих розмірів: від волоського горіха до апельсина, іноді ростуть і більші. Найбільший трюфель вагою 2,5 кілограмів був знайдений в 1951 році. Але рекордну ціну за білий трюфель заплатили на аукціоні в 2011 році – 330 000 доларів за 1,5 кг. Ще один білий трюфель з Італії вагою 1,89 кг проданий на аукціоні «Sotheby’s» у Нью-Йорку за 61 тисячу 250 доларів. Його придбав анонімний покупець з острівної держави Тайвань. Делікатес, що пішов з молотка, найбільший гриб цього екзотичного виду з тих, що коли-небудь продавали на аукціонах.

– Грибом, ціннішим за золото, є кордицепс китайський. Він паразитує на гусені, тому інша його назва кордицепс гусеничний. Вартість гриба в Китаї весь час зростає і сьогодні перевищує ціну на жовтий метал (40 000 доларів за кілограм). Кордицепс використовують в традиційній китайській медицині. Вважають, що він має тонізуючі властивості, підвищує імунітет, лікує нирки, легені, суглоби, затримує старіння організму.

– Перший антибіотик – пеніцилін, що відкрив еру антибіотиків, виведений з гриба. Гриби використовують для отримання й інших біологічно активних речовин, наприклад вітамінів. Вони самі виробляють вітамін Д. Серед багатьох відомі лікувальні «чайний» та «молочний» гриби. Майбутнє грибів важко переоцінити.

Підготувала Стелла Фокшей.

22 грудня 2014 року в Національному природному парку “Гуцульщина” відбулося засідання ХХІV Науково-технічної ради (НТР), де було розглянуто ряд важливих питань функціонування природно-заповідних територій району.

Після тривалої дискусії та певних корегувань НТР затвердила плани лімітів на проведення санітарно-оздоровчих та інших природоохоронних заходів у 2015 році: НПП “Гуцульщина” — на 5000 метрів кубічних деревини на рік, РП “Райагроліс” — на 7984 кубометрів на рік та ДП “Кутський лісгосп” — на 1904 кубометрів деревини на перше півріччя.

Про стан видового складу мікофлори (грибів) на території парку доповіла заступник начальника наукового відділу НПП “Гуцульщина” Стелла Фокшей. Ця презентаційна інформація викликала велику зацікавленість у членів НТР, адже гриби, що не належать ні до рослин, ні до тварин і є найпоширенішими на планеті — вивчені сьогодні лише на 7 відсотків. В той же час симбіоз грибів з лісовою екосистемою надзвичайно тісний.

Далі

28-30 листопада 2014 року в ЛНЛУ м. Львів відбувся тренінг із застосуванням ГІС (QGIS ) у лісовому господарстві та природозаповідній справі. Тренінг організовано Дунайсько-Карпатською програмою Всесвітнього фонду природи (WWF-DCP)».

В тренінгу взяли участь наукові співробітники НПП «Гуцульщина» Зоряна Гостюк та Олег Погрібний.

Метою тренінгу було:

• вирішення конкретних проблем пов’язаних з ГІС технологіями, що виникли в процесі роботи наукового відділу НПП «Гуцульщина»;
• застосування GPS в середовищі ГІС (QGIS) при розв’язанні проблем в сфері лісового господарства;
• освоєння основ дешифрування супутникових знімків та цифрових моделей рельєфу;
• освоєння методу прив’язки растрових карт до географічних координат;
• освоєння методу роботи із атрибутивними таблицями QGIS та ін.

Під час тренінгу учасникам презентовано матеріали, щодо вирішення поставлених завдань у середовищі QGIS та адаптацію вихідних матеріалів під дане середовище. Оформлено опрацьовані дані та вивчено методи виведення даних на друк і переведення їх в загальнодоступні формати.

Вам подобається спілкування із живою природою?

Тоді, пропонуємо долучитись до волонтерського руху на території Національного природного парку “Гуцульщина”.

Волонтерство в установах природно-заповідного фонду спрямоване на допомогу природі та залучення широких верств населення до участі у природоохоронних та еколого-освітніх заходах установи. Графік цих заходів можете дізнатись, зателефонувавши за телефоном гарячої лінії 0 800 500 355.

Контактна особа у НПП “Гуцульщина” – Катерина Лаврук (тел. 2-37-09)

Не будьте байдужими! Разом ми збережемо мальовничу красу Карпат!

У візит-центрі НПП “Гуцульщина” нещодавно відбулось виїзне розширене засідання постійних комісій районної ради з питань екології та використання природних ресурсів і з питань раціонального лісокористування, на якому обговорювали ряд актуальних питань екології та лісокористування. У ньому взяли участь голова Косівської районної державної адміністрації Роман Матейчук, заступник голови районної ради Дмитро Бойчук, директор НПП “Гуцульщина” Василь Пророчук, директор ДП “Кутське лісове господарство” Павло Ванджурак, головний інженер районного підприємства “Райагроліс” Петро Бейсюк, а також члени комісій та працівники Парку.

Під час засідання вирішувались наступні питання: стан ведення лісового господарства, збереження лісових ресурсів на території Косівського району за 2012-перше півріччя  2014 років та вивіз твердих побутових відходів з населених пунктів Косівщини.

В.В. Пророчук доповів про роботу НПП “Гуцульщина”, детальніше зупинившись на здобутках та проблемних питаннях, які заважають установі нормально функціонувати. Серед основних проблем директор особливо виділив: – перешкоджання парку у виготовленню державних актів на право постійного користування землею; – протиправні дії окремих сільських рад щодо захоплення територій ПЗФ; – подвійне підпорядкування територій, що ввійшли до складу НПП без вилучення в користувачів.

В процесі обговорення члени комісій, а також представники влади намагалися запропонувати ряд пропозицій щодо вирішення цих проблем. З ініціативи голови Косівської РДА члени комісій одноголосно прийняли рішення про клопотання до Косівської районної ради та вищих інстанцій щодо передачі території ДП “Кутське лісове господарство” в підпорядкування Національному природному парку.

Також обговорено цілий ряд інших проблемних питань з екології та лісокористування в Косівському районі та прийнято відповідні рішення.

На завершення засідання профільних комісій Косівської районної ради заступник директора з наукової роботи НПП “Гуцульщина” Ю.П. Стефурак з допомогою мультимедійної презентації ознайомив присутніх із науковою, еколого-освітньою та рекреаційною діяльністю Парку.

Катерина Лаврук,
начальник відділу екоосвіти НПП “Гуцульщина”